Зв'язок
  • VIVAT переможцям!

    VIVAT переможцям!

  • «Будь заощадливим і бережи те, що маєш!»

    «Будь заощадливим і бережи те, що маєш!»

  • Семінар-практикум для вчителів інформатики

    Семінар-практикум для вчителів інформатики

  • Семінар-практикум  вчителів французької мови

    Семінар-практикум вчителів французької мови

  • Нові досягнення юних математиків

    Нові досягнення юних математиків

VIVAT переможцям!

0987654321Вислів "To be smart!" або "Будь розумним!" насправді став девізом учнівської олімпійської збірної у 2017 році. Починаючи з 20 березня по 7 квітня проходили Всеукраїнські учнівські олімпіади. 51 учень міста Чернівці гідно захистили честь області на Всеукраїнському рівні. За попередніми результами наші учні здобули 27призових місць, що на сім більше порівняно з минулим навчальним роком. Приємно, що серед них є чотири дипломанти І ступеня. Найбільш вдалими є виступи учнів на олімпіадах з фізики та хімії - по чотири призових місця; з математики, астрономії, французької мови - по три перемоги. Відкриттям року стала учениця 8 класу Чернівецького ліцею №1- Цепілова Олександра, яка вперше взяла участь у олімпіадах Всеукраїнського рівня і здобула два призових місця - з математики та фізики. Два дипломи третього ступеня з фізики та астрономії також виборов учень Чернівецької гімназії №5 - Качур Артур. Отже, не зважаючи на обмеження у кількості учасників IV етапу через брак фінансування, учні нашого міста достойно презентують свої знання та результати тривалої роботи їх вчителів-тьюторів.

e-max.it: your social media marketing partner
Детальніше...

«Будь заощадливим і бережи те, що маєш!»

CIMG0292В ДНЗ №1 оголошено «Тиждень енергозбереження» під час цього періоду проходив конкурс дитячих робіт. Діти в своїх роботах зображували економне використання світла, води і газу.
Так, малята середньої групи разом з вихователями Пасер М. Я. та гномом-економом подорожували по різних державах світу ознайомлюючись з їх валютою. Залучивши батьків до сюжетно-рольової гри «Супермаркет» дорослі взявши на себе роль покупців, а малята були адміністраторами, менеджерами, касирами.
Діти румуномовної групи з вихователем Панфіловою В.Д. показали знання з економічного виховання у формі гри. Відвідуючи «Мінімаркет» малята грали з великим задоволенням та бажанням.
Старші дошкільники з вихователем Н.І. Зегрею продемонстрували справжніх заощаджувальників різних ресурсів. При цьому використовували багато прислів′їв, приказок, художнього слова. Великим враженням у дітей залишився екскурс - огляд філіалу ПриватБанку. Керуюча віділенням Приват Банку ознайомила з роботою і різними функціями банківських справ.
З батьками, які були присутні проведено анкетування: «Бережи, заощаджуй і цьому сам навчай інших».
Завідувач ДНЗ №1 Н.В.Бойко.
e-max.it: your social media marketing partner
Детальніше...

Семінар-практикум для вчителів інформатики

image-0-02-05-4103eb1c1f0c5a4bd8c3afbe1efe7f8da7e32b7f21af049ed72c95f20f7220bf-V
Ми позбавляємо дітей майбутнього,
якщо продовжуємо вчити сьогодні так,
як вчили цьому вчора.
Джон Дьюн
29 березня 2017 року на базі Чернівецької гімназії № 5 відбувся семінар-практикум для вчителів інформатики з проблеми: «Використання інтерактивних методів навчання на уроках інформатики».
Семінар відкрила методист ММЦ закладів освіти управління освіти Чернівецької міської ради Терлецька Інна Дмитрівна, яка обґрунтувала актуальність та перспективність вибраної проблеми. Директор школи Мінакова Тетяна Георгіївна представила навчальний заклад та кафедру вчителів інформатики.
e-max.it: your social media marketing partner
Детальніше...

Семінар-практикум вчителів французької мови

29.03.2017 р. на базі Чернівецької гімназії №3 відбувся семінар-практикум вчителів французької мови на тему "ЗНО – підвищення рівня освіти та забезпечення реалізації конституційних прав випускника на рівний доступ до якісної освіти".
DSC 0191
Лакуста А.І. ознайомила присутніх з матеріалами обласного семінару-тренінгу вчителів французької мови з питань підготовки учнів до складання ЗНО з французької мови. Про формулу успішного проходження тестування, переваги і слабкі місця тесту говорила заступник з НВР гімназії Павлюк М.І.
Шість кроків успішної здачі ЗНО запропонувала методист ММЦ Недужко Л.М. Корисним досвідом багаторічних апробацій тестових завдань ЗНО з французької мови на базі гімназії №3 поділилась Провальська Г.М.
e-max.it: your social media marketing partner
Детальніше...

Нові досягнення юних математиків

2IV Київська відкрита олімпіада з лінгвістики відбулася 11-12 березня на базі спеціалізованої школи № 52 в місті Києві. Олімпіада традиційно проходила в два тури: особистий і командний. Командний тур пройшов у суботу, 11 березня, і в ньому взяли участь 44 команди. Особистий тур відбувся у неділю, 12 березня, окремо у двох заліках: для молодших класів (6-8 класи) і для старших (9-11 класи).

e-max.it: your social media marketing partner
Детальніше...
Previous
Наступна
0
- 1

Розроблено Дєвицькою Н.М. вчителем української мови та літератури вищої категорії
середньої загальноосвітньої школи № 292 Деснянського району м.Київа
для учнів 5 -11-х кл, за допомогою музичного керівника вчителя Книш В.Ф.

Літературно-музична композиція
“Т.Г.Шевченко й Батьківщина - частинка серця кожного патріота-українця”

Актова зала прикрашена стіннівками, присвяченими ювілею від дня народження Т.Г.Шевченка.
Кожен із учасників свята декламує вірші, цитати на авансцені, для цього вони поступово збираються на сцені у гурт півколом.
Камерне виконання учнівських творів, присвячених творчості Т.Шевченка (автори - учні 5-11-х класів CЗШ №292 м. Києва вчителя Дєвицької Н.М.).

Учні виконують пісню В.Книш “Наш пісенний рай”.

Ведуча : “Я вас вітаю з березневим днем! І все-таки зійдуть сніги - і нам привітно усміхнуться дерева своїм листям, трава і квіти... І прилетять гуси-лебеді...
Такого ж березневого дня колись принесли лелеки до кріпацької хати маленького хлопчика. Його назвали Тарасом. Ріс він швидко і дивувався красі, бо вмів її бачити.”

Пісня В.Книш “Звіримо думи з Тарасом” .

1-й учень читає поезію “Не забудьмо козацькую славу!” (автор - Фостяк Світлана):

У степу татарин рище,
Дикий вітер стогне, свище.
Враз знайшло вороже око
Селище, що так жорстоко
Зараз буде вбите, зрите,
Між колодками забите
І журбою оповите,
Жахом й страхом перебите...
Вже ординці вниз збігають,
Ген, із пагорба злітають,
Мов шуліки, свою здобич
З високості виглядають...
Вже біжать по полю коні
До села, що в гаю-лоні
Розстелилось на припоні...
Б'ють копитами пшеницю -
Стиглу, ярову пашницю,
Що не вродить більше так!..
Розсівають в полі мак...
Враз блиснула рідна криця!
Й там, де чистая криниця,
Вийшло військо козаків -
Запорізькіїх орлів.
Ставши міцною стіною
Й боронившись у двобою,
І поклавши головою,
Дехто впав у цім бою -
Захистив сім'ю свою.
Не забудьмо ж ми козачу
Вічну славу й вірну вдачу!
Запорожці рятували рідні села
І звільняли наших предків від навали...
Не забудьмо ж міцну силу,
Не забудьмо ж вічну славу,
Щоб даремно не пропали,
В наших душах не згасали!
З'являються музи.

1-а Муза (“Добрий день, Вкраїно!” - автор Симон Леся):

Добрий день, Вкраїно,
Гарна й молода!..
Ти садами вкрита,
І цвітуть поля.
Мати-Україно,
Ти для нас - усе!
Ми твоя родина
Й шануємо тебе.
Сонце - це обличчя,
Сукня - це земля,
Жито і пшениця -
Русая коса.
Подаєш ти руку
Нам в потрібний час,
Щоб не терпіти муки,
Як кріпаки в минулий час.
Тепер щасливі діти!
Зростаємо ми всі
І будемо радіти
У ці щасливі дні!

2-а Муза (“Пам'яті пращурів” - автор Бондаренко Олена) :

На нашій славній Україні
Іще здавна народ страждав,
Від інших злих чужих народів
Він лише муки діставав...
Корився наш народ неволі,
Завжди й повсюди - у ярмі...
І жив він, як писав Шевченко,
“На нашій, не своїй землі”.
Ідуть роки, пливуть століття...
І в мареві тих самих літ
Нам хочеться сказати предкам:
“Подяка щира вам усім!
Подяка всім, хто Україну
Своїм життям обороняв!
Подяка й тим,
Хто нашу землю
У власних віршах прославляв!
Про славні-пречудові твори
“Чужі” почують ще не раз!
Можливо, завдяки тим творам
Поважатимуть і нас.

1-й учень (“Звеличмо Україну!” - автор Фостяк Світлана):

Щоб була в нас Україна
Завжди молодою,
А мова - вічною,
А пісня - гучною,
Станьмо разом всі докупи
Живою стіною,
Захистимо нашу долю
Від свавілля бою!
Збережімо рідну мову,
Державність і славу!
Це ми з вами - браття й сестри -
Маємо по праву.

Боронили наші предки
Її власним тілом,
Підіймали вище духом,
А звільняли - ділом.
Тож не даймо чорним чварам
Зайти до нас в хату,
А звеличимо Вкраїну,
Щоб стала багата!

Ведуча: ”Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього спадщина по мені... нічого не значитиме.” По смерті батьків малого Тараса взяли під свої крила дві музи - Муза живопису та Муза поезії, - щоб зростити і повести у вічність:

Ой горе тому лебедоньку самому,
Що поросло біле пір'я на ньому...”

2-й учень (“Душа Великого Кобзаря - про Батьківщину” - автор Фостяк Світлана):

Боже, бачиш - Україна!
Це - наша країна.
Чуєш, Боже, - пісня ллється!
То наша родина.
То заплаче, то сміється,
Наче та дитина...
Раз застало її горе,
Другий раз - вже й смішно,
Бо робить одне й те саме
Наче й надто грішно...
Та підемо лишень, Боже,
Подивимось далі:
Онде й Київ -
То столиця теперішніх панів.
Та подивимось на села,
Ті гарненькі, милі,
Що колись жили в них люди
Й потім залишили...
Скрізь - високі, наче скелі,
Величні будинки,
Що вночі горять, як свічки,
А вдень - як крижинки.
Де й поділись тії села!..
Тільки - десь, місцями...
Але вже не ті, що були
З вишнями-садками...

1-й учень ( “Майбутнє України” - автор Фостяк Світлана):

У майбутньому я бачу Україну,
У майбутньому я нею в ній живу.
Гаї густі, поля, шовкові ниви!..
Я мрію в них - і все це наяву.
Блакитний небосхил величний,
Чистіший зоряних висот.
Цей краєвид просторий, вічний,
Дорожчий людям буде за всіх чеснот.
Я бачу віру, правду і натхнення,
Що всюди: тут і там - і скрізь.
Й немає сірого, як попіл, хмаровиння,
Що в нас було колись...
Усі щасливі, радісні, привітні
Та рідну мову пестять на вустах!
Вже почали горіть “вогні досвітні”,
Що Україні вірний вкажуть шлях!

Пісня В. Книш “Мова нашого народу”.

2-й учень (“Т.Г.Шевченку присвячується” - автор Сауляк Ірина):

Багато слів уже сказали,
Багато книг надрукували...
А скільки можуть ще сказати,
Щоб ще гучніше прославляти!
Але чому ж не визнавали,
Чому тоді не цінували,
Коли Ти міг іще творить,
Коли Ти міг в цім світі жить?!
О ні, прості всі люди знали,
Тому Тебе всі поважали,
Бо паничів Ти не боявся
І за селян всіх заступався.
А правда з уст Твоїх лунала
І панству зовсім не давала
Спокійно жить
І чорнії діла вершить.
Тому в тюремні каземати
Та до Сибіру у солдати
Тебе так часто відряджали,
Щоб там навчався ти мовчати.
Хтось скаже:
“Устрій був зухвалий,
Тому Його так зневажали...”
А може, і сьогодні,
Якби вродивсь такий смільчак,
Його б не обминув Твій шлях...

3-й учень (“Про поему “Катерина” - автор Бондаренко Олена):

Кобзар твором отим
Нам хотів показати,
Що багатших за себе
Не варто кохати.
Хоч насправді для того,
Щоб щиро кохать,
Можна всі перешкоди разом подолать.
Соціальна нерівність - насправді пусте.
Головне - почуття,
А все інше прийде!

(2-й і 3-й учні відходять.)

1-а Дума (“Кохання Катерини” - автор Бондаренко Олена):

Офіцера Катря полюбила...
Проти волі батька все робила:
У садочку часто з любчиком гуляла,
Лагідно до нього промовляла,
З милим ночувати залишалась
І за вчинки свої не каралась.
Згодом той москаль її покинув.
Сподівалась дівчина: не згинув!
Береже під серцем, як скарбницю,
Їх із офіцером таємницю.
А коли дитина народилась,
Жінка гіркими сльозами вмилась.
Від доньки рідня вся відцуралась -
Катря за помилки вже карталась...
Про що ж люба доня міркувала,
Коли у садочку ночувала?!
Довелось покинуть те, що мала:
Не на втіху - на біду - матір'ю стала!
Зустріч з милим її згубила -
Сиротиною дитину залишила...
Ось синок Катрі підріс,
Бачив він багато сліз...
Офіцер про все забув,
Мабуть, безсердечним був.

(Учениця відходить.)

4-а учениця (“Катерина довірлива й знедолена” - автор Бондаренко Олена):

Чи то правда була,
Чи то вигадки злі,
Та в усякому разі
Вони надто сумні...
Бо ж і в наш час
Є сотні знедолених мам,
Що говорять:
“За нього життя я віддам!”
Катерина так само
Любила й жила...
Їй здавалось,
Що милий далекий від зла.
Та невдовзі пропав її сон нанівець,
Бо в усього хорошого є свій кінець.
Хто покинув її, не картався за це,
Не ховав через сором своє він лице.
Тій, кому обіцяв пролюбить все життя,
Залишив він під серцем свій слід - немовля.
Цим Катря надію здобула у житті,
Та лишилася довірлива насамоті...
От із надією в серці, з дитям на руках
Проклала Катруся до милого шлях.
І той шлях став останнім в жорстокім житті...
Не хотіла довіку прожить всамоті.
І, покинувши сина у хвилини лихі,
Підійшла бідолашна до тієї ріки...
Саме так заплатила за те, що любила,
І за те, що повірила в щастя своє.
Та хіба ж вона знала, що недолюда кохала,
Що кохання її тільки зло принесе?!
Її ж батько сварив, їй же мати казала!
Та дарма: не послухала Катря тих слів!
Якби знала, повіки його б не кохала,
І кохання вогонь у могилу б не звів!

(Учениця відходить.)

5-а учениця (“Про творчість Великого Кобзаря” - автор Бондаренко Олена):

У творах Шевченка гірка правда розкрита,
Бо наша країна сльозами полита...
Писав він про те, що в душі наболіло,
І мріяв, щоб сонечко завжди нас гріло.
Він прагнув відкрити нам з вами очі!
З тих пір пролетіли незлічені ночі...
Мабуть, його мрії все ж не здійснились,
І очі в нас на цей час “не відкрились”!
І все ж у душі ще тліє надія,
Що все ж таки збудеться Генія мрія,
Що ми безтурботно колись заживемо,
По хвилі життя в ті часи допливемо!

(Учениця відходить.)

6-а учениця (“Шевченкові думи” - автор Фостяк Світлана):

Шевченко думами своїми
Надію в нас колись вселяв,
Що буде наша Україна
Цвісти серед усіх держав.
Він бачив в мріях Батьківщину
Багату щедрості й добра,
Що нам палку дає надію
На кращий час і майбуття.

Були тортури та невдачі
У долі нашого митця,
Але він світ тяжкий той бачив
У своїх творах до кінця.
Тепер держава не змінилась:
І зараз бідна та сумна...
Лише кріпацтво відмінилось
Й татарської орди нема.
Таке-то життя в Україні,
У цій родючій Батьківщині,
Що нас годує та ростить
І біль той, завданий людьми, терпить...
Ті мрії, сповнені надії,
У думах нашого митця ще не збулися,
Але, може, країна наша процвіте
В майбутньому, як квітка ружі...

(Учениця відходить.)

7-й учень (“Що таке Батьківщина?” - автор Тисик Олена):

Моя Україно! Мій краю єдиний!
До тебе завжди я в думках серцем лину.
Хоча б довелося поїхать в чужину,
Повір: я ніколи тебе не покину!
Для мене ти - сонце,
Що світить у небі.
Для мене ти - жито,
Що стигне в полях.
Для мене ти - клен,
Що росте під віконцем.
Для мене ти - вишня,
Що стигне в садках...
Що ж таке Батьківщина?
Про це знає найменша дитина!
Ти тільки спитай -
І кожна людина тобі відповість,
Що це - Україна!
На цій прекрасній землі
Росли наші пращури щирі,
На цій чудовій землі
Народилися й ми - щасливі!

8-й учень (“Країна, в якій я живу” - автор Звєрєва Ганна):

Забути тебе неможливо
Й викреслити зі свого життя,
Бо ти - моя Батьківщина,
Чудова країно моя!
Країна, в якій я живу, -
Прекраснеє сонечко миле.
Всім серцем її я люблю!
Душа лиш до неї й лине!
Краса, що вражає і зве
Мене у поля та лісочки...
Я йду за тобою крізь зле:
Ти - мати моя, а я - дочка!

7-й учень (“Україна -діва” - автор Фостяк Світлана):

Україна наша - діва,
Гарна, рідна і щаслива.
Скупана в росі світанком -
Цим прекрасним свіжим ранком.
Вдягнена в сорочку шиту
Маками й оксамитом.
Коси свої розпустила,
Землю пахощами вкрила.
Заплела вінок з барвінку,
М'яти, рути й материнки.
Одягла його на себе -
Й стало голубішим небо!
Євшан-зілля назбирала
Й до хустиночки поклала.
Полюбила, вигляділа
Нас прекрасна наша діва
Й на літа благословила...

9-а учениця (“Моя Україна” - автор Коновал Наталія):

Україно моя, чорноброва дівчино!
Усміхнися мені,
Я чекаю, як щастя, цього.
Я бажаю, щоб ти була вільна й вродлива,
І весела, чарівна, як казка, була,
Щоб не знала біди та розлуки тяжкої,
Щоб у мирі з усіма спокійно жила
І всміхалась усім пишно вбрана й щаслива,
І щоб віра, надія, любов твоя завжди жила!
Незалежна Україно! Суверенна, вільна!
Домоглася свого права бути самостійною!
І тепер ти разом з нами весело смієшся,
І, як колос золотистий, ти до сонця в'єшся,
І всміхаєшся, вродлива, бо тепер - щаслива!
Незалежна Україно! Суверенна, вільна!
Я люблю, що живе в тобі, Нене!
Я люблю твій народ і тебе!
І я знаю: живеш ти для мене,
І все, що є в тебе - моє!

10-а учениця (“Українське поле” - автор Фостяк Світлана):

Українське поле чисте пашить, золотіє,
Колосками вигинає, як вітер повіє...
Пнеться колосок до сонця та зерно тримає,
Своїм плодом стебіль довгий до землі згинає.
Край дороги в жовтім морі волошок доволі,
Як ті стрічки у Марічки заплели дві долі.
Одна доля - то тополя, що стоїть у полі,
Вже й не мріє, і не мліє, бо не має волі...
Друга доля - сиротина, що нема й крихтини,
Ані щастя, ані хліба, щоб вижить з нуждини...
Та тримає їх у світі любов до Вкраїни,
Її милість й ласка Божа, що не дасть загинуть.
Патріотизм у їх душах живе й буде жити,
Бо отого жару серця не можна згубити!

11-а учениця (“Природа України” - автор Фостяк Світлана):

Українськая природа...
Незбагненна її врода:
У бурхливих ріках - чиста вода,
Й тепла, й лагідна погода...
У Карпатах, на Поліссі
Свіжо й чисто скрізь у лісі...
Заєць, білочка, куниця,
Пробігає ще й лисиця.
Дятел дупла вибиває,
Соловейко душу крає,
А вночі сова гуляє,
В полі гризунів шукає...
Знову день настав у краї:
Річка синяя тече,
І сорока скрекоче,
Цвіркуни в траві співають,
Пастухи в сопілку грають,
Соковиті луки сполонили
Наші милі вівці білі,
На полях корови й коні
Випасаються на волі...
Це наш край, наша природа -
Незбагненна її врода!

12-а учениця (“Батьківщина” - автор Фостяк Світлана):

Батьківщина - наша ненька -
Ростить нас, годує,
Нашу працю та культуру
Любить і шанує.
Соловейко в ріднім краї
Нам пісні співає,
А шум гаю біля річки
Душу звеселяє...
Грає вітер на трембіті,
Квіти колихає,
А зозуля звисокості
Роки надбавляє...
Сонце землю зігріває,
Гарні квіти розпускає,
Теплі промені кидає,
Сяйво розлило навкруг -
Видно вдень весь виднокруг!
Битий шлях веде до гаю:
Там блаженно, як у раю...
Дорога в полі осяйна,
Колосся житом дихає,
Волошок синій дим вкрива -
Поля навколо звеселя...
Шовкові трави на лугах
Вкривають рідні пагорби...
Пташки, метелики мрійливо
Снують над ними, пурхають...
А рідний праліс дихає квітками,
Там свіжо малиною пахне...

13-й учень (“Велич України” - автор Фостяк Світлана):

Вражає велич України!..
Й несе її через літа
Ця дивовижная ріка Дніпро -
Прозора, тиха, чиста...
...і блиск церковних куполів,
соборів і монастирів...
Ліси густі, зелені, хвойні,
Повиті маревом віків.
Дуби і клени, і тополі
Стоять поміж стежок-ярків.
І вітер свіжий дме поволі,
Перебираючи гілки,
Що розпустила серед поля
Калина грона-ягідки...
У небі журавлі курличуть,
Стинаючи блакить ключем,
Й хмаринки білі сонце кличуть,
Бо вже пролилися дощем.
Промивши землю Батьківщини,
Пливуть собі далеко вдаль,
Роси залишивши краплини,
Що блискотять, як той кришталь...
І райдуги дуга сяйнула
Одним кінцем за небокрай,
А іншим - барвами майнула
Й спустилася у рідний край.

14-й учень (“Україно, ти на волі” - автор Фостяк Світлана):

Україно, ти на волі,
Наче маківка у полі, -
Гарна, радісна, привітна,
Навіть стала ще й тендітна...
Вибираєш такі барви,
Щоб заклали в душу радість,
Радість чистої любові
До Вкраїни молодої.
Патріотів виглядаєш,
Щоб себе оборонити,
Вірі й правді послужити...
Про них все давно ти знаєш,
Їх годуєш й напуваєш.
Дар народний світлий маєш:
Всіх людей ти об'єднаєш,
Мир і злагоду вселяєш
В дім до кожної родини
Й в серце любої дитини,
Що прийшла недавно в світ
Й має дуже мало літ.
Власноруч ти колихаєш,
Пестиш і благословляєш
Ту маленькую людину,
Що вже любить Батьківщину
Й зна про рідную Вкраїну.
Україно, ти на волі,
Наче маківка у полі, -
Гарна, радісна, привітна...
Буде в тебе доля світла!

(Відходять.)

Пісня В.Книш “Україна-мати”.

15-й учень (“Ой, заспівай, бандуро!” - автор Фостяк Світлана):

Ой, заспівай, бандуро,
Про запорізьких козаків!
Ой, розкажи, бандуро,
Про мужніх тих січовиків.
Хай лине музика з віків,
З колишніх тих років,
Коли ми знали чумаків,
Що, посідавши на волів,
Йшли в Крим по сіль...
І біль... Ти передай той біль...
І страх, і небезпеку,
Що чигала на чумаків в дорозі...
І відкіль...вертався мало хто
Або вертав каліка,
Що на могилі його брата
Давно вже їсть шуліка...
Ти заспівай, ти передай
Усе, що в нас було...
І українськая душа
Повернеться додому
З чужих, далекіїх земель,
Щоб зрадіть рідному Поліссю,
Полю чи селу,
Аби пізнати волю,
Яку пізнали в давнину
Діди батьків й батьки дідів,
Гуляючи по полю..

Ведуча: ”Шевченко з'явився на світ весною, щоб стати совістю України, її величчю. Він народився 9 березня 1814р.
А 9 березня 1914р., незважаючи на заборону російських сатрапів столітнього ювілею - загрозу тюремного ув'язнення, - патріарх грузинської культури А. Церетелі скликав грузинських митців. Б'є восьма вечора, вирує столичний театр опери та балету, асистенти-учні під руки вводять 74-річного Церетелі на сцену, зала затихає: патріарх прямує до центру сцени, де в обрамленні квітів височить портрет Великого Кобзаря України. Церетелі просить допомогти йому опуститися перед ним на коліна - і завмерла зала чує, що вуста великого мужа Грузії промовляють слова, які відразу стають крилатими: “Спасибі тобі, Батьку Тарасе, що ти навчив мене любити Грузію.”

16-й учень (“Пам'яті Великого Кобзаря” - автор Денищук Ганна):

Ти бачив те, чого не бачать інші,
Переживав, мов батько, за свій народ.
Та бачив ти погане лише - в лютих,
А в рідних ти цього не помічав.
Любов до Батьківщини тебе губить...
А знав би ти народ в мої часи,
То плюнув би на них і з серцем,
Повним жахом, сказав би:
“Навіщо ми вмираєм за таких, як ви,
За вас, які не люблять рідну мову,
Які говорять вражою?! Ех, ви!..
Страждав і я, і друзі мої милі
За вас - нікчемні, бідні та скупі!..”
Тож наш обов'язок, як патріотів, -
Іти шляхами Кобзаря,
Щоб відродити Батьківщину
Та жити в славній Україні
На заздрість нашим ворогам!

Пісня В. Книш “Пісня про Т. Шевченка”.

17-й учень (“Поема про Т.Г.Шевченка” - автор Фостяк Світлана):

Я на Тарасовій горі...
Стою, і біль мене проймає:
Шевченко жив о тій порі,
Що кожен з нас про неї знає.
Пора жалю, пора знущань
Над бідним людом, як над звіром,
Що скуштував той смак страждань
Й поліг в ярмі у землю з миром!
Душа митця завжди крилата,
В неволі, волі й вічності...
Завжди велика та завзята,
Й могутня зброя в міцності.
Ти хоч прикуй її до скелі,
Замкни під всі замки земні,
Все ж вирветься вона з неволі
Й полине звістка по землі,
Що вистачило їй снаги!
Снаги до вищих прагнень люду,
До забуття суспільних прав.
Снаги - відчиститись від бруду,
Що підлий пан на них пролляв.
Ніхто не зможе зупинити!
Ніщо не змусить відступити!
І вирветься душа з неволі,
Хоч і проллє багато крові!
Так бився наш Тарас завзято,
За людське право й рідну мову,
Хоч заплатив за це багато,
Бо “мав із тюрмами розмову”.
Як шаблю, слово він тримав.
За щит - молитву щиру мав.
Одним із перших він “рубав”
Дорогу в край цілющих трав.
Цілющих трав, що проростають
В крилатих душах - і тоді
Бальзам корисний вони мають,
Яким лікуються всі люди -
Усі: старі та молоді.
Бальзам цілющий - то наука,
Яка корисна для усіх:
І для дорослих, і малих.
Наука всіх митців завзятих, що
“треба братись до роботи
і не коритися дрімоті”.
А трави - паростки завзяття,
Важкої праці, віри, мрій,
Що проросли у душах, браття,
Із зерен волі та надій!
Молились всі - боролись одиниці
За кращий світ, за краще майбуття...
І душі “воїнів” снують ще по каплиці,
Щоб подивитись на сьогоднішнє буття.
Мабуть, Шевченко, як воїн, ще блукає
Й милується сьогоднішнім життям,
І на плоди своєї праці споглядає,
Й порівнює теперішнє і те життя.
Я сяду біля синьої води,
Що плеще хвилями об береги Дніпра,
І придивлюся до природи,
Яку сходили різнії народи...
Прегарна, буйна зелень на деревах
І соковиті трави на землі,
Дзвенять до утрені всі дзвони у церквах,
Їх куполи у вранішній імлі.
Лунає спів пташок, шумить вода,
І перше сонячне проміння
З-за крон каштанів вигляда.
Не чути зайвих рухів у природі,
Як кажуть в нашому народі.
Ось тут, в цім місці, в прохолоді,
Я думу думаю свою
Й вбачаю образ у природі,
Що дав мені свою снагу.
Тарасів дух живе і буде жити,
А з ним - його високая мета.
Його мета - щоб всі дорослі й діти
Любили мову й волю,
Що Божа ласка їм, як дар, дана,
За що боровся Він з таким завзяттям,
За що карали чесного митця,
За що у владі слалися прокляття
На душу “воїна” - народного отця.
Та не даремно бився той вогонь,
Що намагався душі запалити
У людях, злиднів і страшних вигнань!
Усе ж жаринка має жити!..
Багато видатних людей
Пішли по стежці Кобзаря.
“Кобзар” зробив з них, ще з дітей,
Крилаті душі “на митця”,
Що заіскрились, як зоря...
Й зоря горіла й розгорялась,
У нашім краї розросталась.
І світлий, її чистий блиск
Митці несли мов обеліск!
Тараса учні - ці митці -
З минулих літ мудрі гінці.
Нам шлють вони палкий привіт -
Своєї творчості політ.
І українську мову-мати
Повинні ми найбільш кохати
За ті зусилля та турботи,
Що знали місце в цій роботі.
За вклад душевний і сердечний,
Що внесли в неї всі митці,
Працюючи в той вік колишній,
Для неї віддали маленьку часточку душі.
Тож ушануймо їх зусилля
Й дорогоцінний вічний дар,
Проростимо цілюще зілля
Заради предків й наших прав!
Любімо мову українську,
Як солов'їний красний спів!
Й спілкуймось нею в повсякденні,
Щоб зрозуміти сутність слів!

Всі: “Ми тебе не забули, Тарасе!”
(Поступово підходять, шикуються у три ряди і, вклоняючися, сходять зі сцени.)

e-max.it: your social media marketing partner