Зв'язок
  • VIVAT переможцям!

    VIVAT переможцям!

  • «Будь заощадливим і бережи те, що маєш!»

    «Будь заощадливим і бережи те, що маєш!»

  • Семінар-практикум для вчителів інформатики

    Семінар-практикум для вчителів інформатики

  • Семінар-практикум  вчителів французької мови

    Семінар-практикум вчителів французької мови

  • Нові досягнення юних математиків

    Нові досягнення юних математиків

VIVAT переможцям!

0987654321Вислів "To be smart!" або "Будь розумним!" насправді став девізом учнівської олімпійської збірної у 2017 році. Починаючи з 20 березня по 7 квітня проходили Всеукраїнські учнівські олімпіади. 51 учень міста Чернівці гідно захистили честь області на Всеукраїнському рівні. За попередніми результами наші учні здобули 27призових місць, що на сім більше порівняно з минулим навчальним роком. Приємно, що серед них є чотири дипломанти І ступеня. Найбільш вдалими є виступи учнів на олімпіадах з фізики та хімії - по чотири призових місця; з математики, астрономії, французької мови - по три перемоги. Відкриттям року стала учениця 8 класу Чернівецького ліцею №1- Цепілова Олександра, яка вперше взяла участь у олімпіадах Всеукраїнського рівня і здобула два призових місця - з математики та фізики. Два дипломи третього ступеня з фізики та астрономії також виборов учень Чернівецької гімназії №5 - Качур Артур. Отже, не зважаючи на обмеження у кількості учасників IV етапу через брак фінансування, учні нашого міста достойно презентують свої знання та результати тривалої роботи їх вчителів-тьюторів.

e-max.it: your social media marketing partner
Детальніше...

«Будь заощадливим і бережи те, що маєш!»

CIMG0292В ДНЗ №1 оголошено «Тиждень енергозбереження» під час цього періоду проходив конкурс дитячих робіт. Діти в своїх роботах зображували економне використання світла, води і газу.
Так, малята середньої групи разом з вихователями Пасер М. Я. та гномом-економом подорожували по різних державах світу ознайомлюючись з їх валютою. Залучивши батьків до сюжетно-рольової гри «Супермаркет» дорослі взявши на себе роль покупців, а малята були адміністраторами, менеджерами, касирами.
Діти румуномовної групи з вихователем Панфіловою В.Д. показали знання з економічного виховання у формі гри. Відвідуючи «Мінімаркет» малята грали з великим задоволенням та бажанням.
Старші дошкільники з вихователем Н.І. Зегрею продемонстрували справжніх заощаджувальників різних ресурсів. При цьому використовували багато прислів′їв, приказок, художнього слова. Великим враженням у дітей залишився екскурс - огляд філіалу ПриватБанку. Керуюча віділенням Приват Банку ознайомила з роботою і різними функціями банківських справ.
З батьками, які були присутні проведено анкетування: «Бережи, заощаджуй і цьому сам навчай інших».
Завідувач ДНЗ №1 Н.В.Бойко.
e-max.it: your social media marketing partner
Детальніше...

Семінар-практикум для вчителів інформатики

image-0-02-05-4103eb1c1f0c5a4bd8c3afbe1efe7f8da7e32b7f21af049ed72c95f20f7220bf-V
Ми позбавляємо дітей майбутнього,
якщо продовжуємо вчити сьогодні так,
як вчили цьому вчора.
Джон Дьюн
29 березня 2017 року на базі Чернівецької гімназії № 5 відбувся семінар-практикум для вчителів інформатики з проблеми: «Використання інтерактивних методів навчання на уроках інформатики».
Семінар відкрила методист ММЦ закладів освіти управління освіти Чернівецької міської ради Терлецька Інна Дмитрівна, яка обґрунтувала актуальність та перспективність вибраної проблеми. Директор школи Мінакова Тетяна Георгіївна представила навчальний заклад та кафедру вчителів інформатики.
e-max.it: your social media marketing partner
Детальніше...

Семінар-практикум вчителів французької мови

29.03.2017 р. на базі Чернівецької гімназії №3 відбувся семінар-практикум вчителів французької мови на тему "ЗНО – підвищення рівня освіти та забезпечення реалізації конституційних прав випускника на рівний доступ до якісної освіти".
DSC 0191
Лакуста А.І. ознайомила присутніх з матеріалами обласного семінару-тренінгу вчителів французької мови з питань підготовки учнів до складання ЗНО з французької мови. Про формулу успішного проходження тестування, переваги і слабкі місця тесту говорила заступник з НВР гімназії Павлюк М.І.
Шість кроків успішної здачі ЗНО запропонувала методист ММЦ Недужко Л.М. Корисним досвідом багаторічних апробацій тестових завдань ЗНО з французької мови на базі гімназії №3 поділилась Провальська Г.М.
e-max.it: your social media marketing partner
Детальніше...

Нові досягнення юних математиків

2IV Київська відкрита олімпіада з лінгвістики відбулася 11-12 березня на базі спеціалізованої школи № 52 в місті Києві. Олімпіада традиційно проходила в два тури: особистий і командний. Командний тур пройшов у суботу, 11 березня, і в ньому взяли участь 44 команди. Особистий тур відбувся у неділю, 12 березня, окремо у двох заліках: для молодших класів (6-8 класи) і для старших (9-11 класи).

e-max.it: your social media marketing partner
Детальніше...
Previous
Наступна
0
- 1

КАТЕГОРІЇ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ, ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ.
1 Діти з порушеннями слуху
Визначення
Поняття «порушення слуху» часто використовується для описання широкого діапазону розладів, пов'язаних з розладами слуху, що включає і глухоту.
Глухота визначається як цілковита відсутність слуху або його значне зниження, внаслідок якого сприймання та розпізнавання усного мовлення неможливе.
Порівняно з глухими, діти зі зниженим слухом (слабочуючі – зниження слуху від 15 до 75 дБ) мають слух, який з допомогою аудіопідсилювальної апаратури, дає змогу сприймати мовлення оточуючих.
Поширення
Різні джерела фіксують, що шість із 1000 новонароджених дітей мають порушення слуху, в одної дитини із цих шести фіксують глухоту. В цілому, у світі щодня народжується 33 дитини з різним ступенем зниження слуху. Багато з цих дітей мають інші порушення та особливі потреби.
Прояви
Звук вимірюється за гучністю або інтенсивністю (вимірюється в децибелах) та за частотою або висотою тону (вимірюється в герцах). Порушення слуху можна класифікувати за характером порушення слухової функції (звукопроведення або звукосприймання). Розрізняють звукопровідну (кондуктивну), звукосприймальну (перцептивну), при їх поєднанні можна говорити про змішану форму порушення слухової функції.
Окрім цього, береться до уваги характер патологічного процесу і його локалізація: втрата слуху, спричинена захворюванням або порушеннями в зовнішньому або середньому вусі. Людина з ушкодженими шляхами передачі звуку, зазвичай, має можливість чути за допомогою спеціальних пристроїв, або після медичного/хірургічного втручання.
Сенсорна (перцептивна) втрата слуху є наслідком ураження делікатних сенсорних клітин у внутрішньому вусі або нервів, що з ними з'єднані. Така втрата слуху може бути в діапазоні від незначної до суттєвої. Часто це перешкоджає людині чути одні частоти краще за інші. Таким чином, навіть після підсилення звуку, людина із сенсорною втратою слуху може чути тільки окремі звуки, безуспішно використовуючи технічні засоби.
Змішані форми втрати слуху означають, що порушення локалізуються в зовнішньому, середньому та внутрішньому вусі. Втрата слуху є наслідком ушкодження нервів або клітин центральної нервової системи, як на шляху до мозку, так і з мозку.
Загалом, діти, які мають втрату слуху від 15 до 75 дБ вважаються слабочуючими, вище ніж 90 дБ – вважаються глухими (за педагогічною класифікацією).
Особливості навчання
Втрата слуху або глухота не впливають на інтелектуальні можливості людини або на її здатність навчатися. Проте, дитина зі зниженим слухом потребує спеціальних навчальних послуг для того, щоб отримати адекватне навчання. Такі послуги можуть охоплювати:
• регулярний розвиток мовлення і слуху, формування правильної вимови звуків, навичок комунікації за допомогою фахівця;
• використання систем і приладів підсилення звуку;
• послуги перекладача для тих учнів, які використовують мову жестів;
• відповідні місця в аудиторії, щоб мати можливість читати по губах;
• фільми/відео із субтитрами;
• допомогу учневі зі зниженим слухом повною мірою розуміти і виконувати інструкції;
• інструкції для вчителів та інших учнів щодо використання альтернативних засобів комунікації, таких як мова жестів;
• консультації фахівців.
Дітям зі зниженим слухом важче, ніж дітям, які добре чують, засвоювати нові слова, граматику, правильно будувати і розуміти речення. Для глухих дітей або тих, у кого спостерігається значне зниження слуху, завчасне, постійне використання наочних моделей комунікації (таких як мова жестів, дактиль, коли букви позначаються певною комбінацією пальців рук, та спеціальна вимова) та/або користування звукопідсилювальною апаратурою можуть зменшити певні мовленнєві проблеми. Глухі діти з дошкільного віку мають виконувати спеціальні вправи для розвитку мовлення та навичок спілкування. Важливо, щоб фахівці (вчителі та сурдопедагоги) працювали спільно, аби навчити дитину максимально використовувати її залишковий слух навіть тоді, коли перевага віддається жестовій мові. Оскільки переважна більшість глухих дітей (понад 90%) народжується від батьків котрі чують, програми мають містити інструкції для батьків щодо виховання дітей у родині.
Люди зі зниженням слуху можуть використовувати для комунікації жестову мову, усне мовлення або комбінувати їх. Мовленнєва комунікація охоплює вимову, читання по губах, використання залишків слуху. Комунікація дактилем передбачає використання знаків пальцями на позначення букв з дотриманням правопису рідної мови.
Люди з різним ступенем зниження слуху мають у своєму розпорядженні певні допоміжні засоби, зокрема, текстові телефони дають людині змогу надрукувати повідомлення та відправити його через телефонну мережу.
Рекомендації щодо організації навчання та виховання дітей з порушеннями слуху
Спілкування – безцінне джерело мовленнєвого розвитку дитини з порушенням слуху. Щоб ним скористатися важливо пам'ятати, що:
1. Щоб розвивалося словесне мовлення дитини з порушеннями слуху, з нею необхідно постійно спілкуватися.
2. Словесне мовлення дитини потрібно формувати під час спілкування у спільній діяльності6 під час виконання побутових дій, режимних моментів, малювання, ліплення, конструювання, гри.
Говорити з дитиною потрібно:
– однією літературною словесною мовою (не змішувати українську та російську, діалектну);
– у нормальному темпі, не поспішаючи, але й не уповільнювати, не розтягувати мовлення штучно;
– при достатньому освітленні;
– голосом нормальної сили (на відстані можливо дещо гучніше);
– чітко промовляти, не «ковтати» закінчення;
– дотримуватися правильних інтонацій;
– не відвертатися;
– не робити зайвих рухів, які можуть відвернути увагу;
– емоційно заохочувати дитину до спілкування.
Розвиваємо слух:
– визначити звук чи немає;
– визначити звідки чується звук (напрямок звучання);
– визначити кількість звучань;
– розрізняти гучне й тихе звучання;
– розрізняти різні не мовленнєві звучання навколишнього світу;
– сприймати та розрізняти на слух та на слухо-зоровій основі мовленнєві звуки, склади, слова, словосполучення і короткі речення.
Вчимося читати:
– корисна робота з розрізною азбукою: знаходження букв з розрізною азбукою; складання складів із букв розрізної азбуки; складання слів із букв розрізної азбуки.
Практичні рекомендації:
– Навчіться перевіряти справність слухового апарату дитини.
– Ознайомтесь зі спеціальними технічними засобами, які сприятимуть ефективності навчального процесу.
– Учень має сидіти достатньо близько, добре бачити вчителя, однокласників та унаочнення. Він має бачити артикуляційний апарат усіх учасників уроку.
– Використовуйте якомога більше унаочнень.
– Стежте за тим, щоб учень отримував інформацію в повному обсязі. Звукову інформацію необхідно підкріплювати та дублювати зоровим сприйняттям текст, таблиць, опорних схем тощо.
– Починаючи розмову, приверніть увагу учня: назвіть його на ім'я, чи торкніться його руки. Звертаючись і розмовляючи з учнем, дивіться на нього, щоб він міг бачити усі ваші рухи (артикуляцію, вираз обличчя, жести, мову тіла).
– Перед тим, як розпочати повідомлення нового матеріалу, інструкцій щодо використання завдання тощо, переконайтеся, що учень дивиться на вас і слухає.
– Час від час переконуйтесь, що учень вас розуміє. Не вважатиметься нетактовним запитати його про це.
– Переконайтесь, що всі слова в тексті зрозумілі. По можливості спрощуйте текст.
– Ініціюйте мовленнєве спілкування учня. Не перебивайте його, дайте можливість висловити думку.
2 Діти з порушеннями мовлення.
Визначення
До мовленнєвих порушень належать:
• Дислалія (порушення звуковимови);
• Порушення голосу дисфонія та афонія);
• Ринолалія (порушення звуковимови і тембру голосу, пов'язане з вродженим дефектом будови артикуляційного апарату);
• Дизартрія порушення звуковимови та мелодико-інтонаційної сторони мовлення , зумовлені недостатністю іннервації м'язів артикуляційного апарату);
• Заїкання;
• Алалія (відсутність або недорозвиток мовлення у дітей, зумовлене органічними ураженнями головного мозку);
• Афазія (повна або часткова втрата мовлення, спричинена органічними локальними ураженнями головного мозку);
• Загальний недорозвиток мовлення;
• Порушення письма (дисграфія) та читання (дислексія).
Більшість цих порушень усувається в дошкільному та молодшому шкільному віці. Водночас, трапляються випадки, коли і в середніх та старших класах ці розлади не подоланні.
Учні з мовленнєвими порушеннями мають функціональні або органічні відхилення у стані центральної нервової системи. Вони часто скаржаться на головні болі, нудоту, запаморочення. У багатьох дітей спостерігається порушення рівноваги, координації рухів, не диференційованість рухів пальців рук та артикуляційних рухів. Під час навчання вони швидко виснажуються, втомлюються. Їм притаманні дратівливість. Збудливість, емоційна нестійкість. У них спостерігається нестійкість уваги і пам'яті, низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність; часто виникають невротичні реакції на зауваження, низьку оцінку чи несхвальні висловлювання вчителя чи дітей.
Особливу групу серед дітей з порушеннями мовлення складають діти з розладами процесів читання і письма.
Прояви.
Труднощі сприйняття тексту (дислексія) характеризується як нездатність сприймати друкований чи рукописний текст і трансформувати його у слова.
При дислексії під час читання спостерігається такі типи помилок: зміни і змішування звуків, частіше близьких за акустико-артикуляційними ознаками; по буквене читання; спотворення звуко-складової структури слова, що проявляється у пропусках приголосних при збігу) і голосних, додаваннях. Перестановках, пропусках звуків та складів; вади розуміння прочитаного, які проявляються на рівні окремого слова, речення, тексту в цілому; аграматизм, що проявляється на аналітико-синтетичному і синтетичному етапах опанування навичок читання.
Порушення опанування письма – дисграфія – спотворення чи заміна букв, викривлення звуко-складової структури слова, порушення злитого написання слів і речень, аграматизм. В основу класифікації дисграфії покладено не сформованість певних операцій процесу письма.
– артикуляційно-акустична дисграфія проявляється в змінах, пропусках букв, які відповідають пропускам звуків в усному мовленні;
– дисграфія на основі порушеня фонематичного розпізнавання проявляється в замінах букв відповідних фонематично близьким звукам, хоча в усному мовленні звуки вимовляються правильно;
– дисграфія на основі порушення мовного аналізу і синтезу, що проявляється у спотворенні звуко-буквеної структури слова, поділ речень на слова;
– граматична дисграфія пов'язана з недорозвитком граматичної будови мовленя;
– оптична дисграфія пов'язана з недорозвитком зорового аналізу і синтезу та просторових уявлень, що проявляються в замінах і спотворенні букв на письмі, до оптичної дисграфії нале6жить і дзеркальне письмо.
Рекомендації щодо організації навчання та виховання дітей з порушеннями мовлення.
Вчителі шкіл виділяють значну групу дітей з важкими порушеннями мовлення, які зазнають труднощі при опануванні грамоти.
При обстеженні цих дітей відзначається, що у більшості з них порушені пам'ять, увага і фонемний слух. Вони неправильно розуміють звернену до них мову, а тому страждає весь процес навчання.
Справа ускладнюється тим, що до поганих оцінок, зазвичай, додаються відхилення в поведінці дитини, його підвищена стомлюваність і нервозність, оскільки приготування шкільних уроків в більшості випадків затягується до пізньої ночі. У результаті всього цього — негативне відношення до школи, конфліктна обстановка в сім'ї.
Із вище сказаного витікає, що однією з найважливіших умов навчання дитини в школі є добре розвинена повноцінна мова та мовлення.
Дитина з добре розвиненим мовленням легко вступає в спілкування, може зрозуміло виразити свої думки і бажання, поставити питання, домовитися про спільну гру або діяльність, вона вільно опановує навчальні знання, уміння і навики.
Ось чому своєчасне виявлення серед учнів загальноосвітніх шкіл дітей з мовленнєвою патологією, правильна кваліфікація дефектів мовлення та організація адекватного дефекту колекційного навчання не тільки попереджує у дітей порушення читання й письма як вторинного дефекту по відношенню до усного мовлення, але й не допустить відставання в засвоєнні програмного матеріалу.
Основний контингент учнів, які мають різні порушення в усному мовленні, вчитель — логопед виявляє в процесі обстеження школярів на початку навчального року. Слід зазначити, що логопедичне обстеження повинне фіксувати стан мовної діяльності в цілому і рівень сформованості всіх мовних засобів (вимова, словник, граматична будова), не обмежуючись практикою констатації дефектів вимови.
Встановлення в процесі обстеження рівня сформованості мовних засобів дозволяє визначити: чи обмежується дефект мовлення тільки недоліками вимови, чи охоплює компоненти мовленнєвої системи, звукову сторону мовлення та лексико-граматичну будову мовлення.
Тому, якщо порушення мовлення виявляється лише спотвореною вимовою окремих або декількох звуків, це означає, що дитина через низку обставин не встигла пристосувати будову артикуляції до вимови певних звуків у фонемній системі мови.
Формування фонемних процесів при цьому не затримується, на їх базі своєчасно розвиваються спонтанні передумови до опанування аналізу і синтезу звукового складу слова. Така дитина вільно опановує письмо і читання, повноцінно засвоює програму навчання.
При поєднанні неправильної вимови з недорозвиненням фонемних процесів у дітей, передумови до аналізу і синтезу звукового складу слова формуються сповільнено та з певними проблемами. Все це разом створює труднощі в засвоєнні програмного матеріалу.
Якщо ж порушення фонетико-фонематических процесів поєднується з пропусками у формуванні лексико-граматичних засобів мови, то підсумовуючись, вони стають ще помітнішими труднощами на шляху опанування програмного матеріалу рідної мови, а у ряді випадків і інших предметів.
Своєчасна організація коректувального навчання, яка відповідає структурі мовленнєвого дефекту, дозволяє скоректувати дефект й цим попередить труднощі при засвоєнні програмного матеріалу.
Для успішного опанування письма (його техніки) у дитини вже в дошкільному віці мають бути сформовані наступні необхідні передумови письма:
1. Сприйняття на слух всіх звуків мови, включаючи акустичні і партикулярно близькі (дзвінкі — глухі, м'які-тверді, свистячі — шиплячі, Р-Л-Й).
2. Правильна вимова всіх мовних звуків (у плані відсутності замін одних звуків іншими, типа РОЗШУКУ замість ШИШКА, ЛОЖОК замість РІЖОК і ін..)
3. Володіння простими видами аналізу, які доступні дітям дошкільного віку, а саме:
а) виділення звуку на тлі слова (наприклад; «Чи є звук Р в слові
РИБА? А в словах ШАР, КАРТИНКА?»);
б) визначення місця звука в слові (початок, середина, кінець). Наприклад:
«На якому місці в слові МАШИНА знаходиться звук Ш — на початку, в середині чи в кінці? А в словах ШУБА, ЙОРЖ?»;
в) виділення наявного наголошеного звука на початку і в кінці слова, наприклад: «Який перший звук в слові ЛЕЛЕКА? Який останній звук в слові МАК»?
4. Достатній рівень сформованості зорово-просторових уявлень (уміння розрізняти предмети і геометричні фігури за формою, за розмірами, розташуванням у просторі (коло, овал, квадрат, трикутник; великий — маленький, більше — менше; вгорі-внизу, праворуч-ліворуч), що необхідне для міцного засвоєння зорових образів букв.
В разі не сформованості названих передумов письма на початок навчання грамоті дитина неминуче зустрінеться з великими труднощами при засвоєнні зображень букв, при співвідношенні кожної букви з відповідним звуком і при визначенні порядку дотримання букв при записі слова, що призведе до появи у нього дисграфічних помилок, не пов'язаних із незнанням граматичних правил. До правил тут ще просто не дійшло — дитина «застрягла» на набагато ранішому етапі, на етапі опанування самої техніки письма. Надалі до цього неминуче додадуться і граматичні помилки (таким дітям важче засвоювати правила), які «співіснуватимуть» з дисграфічними.
В умовах білінгвізму засвоєння фонетичних написань української мови для дітей з певними порушеннями мовлення супроводиться труднощами, обумовленими змішуванням фонологічних систем двох близькоспоріднених мов. Від уміння виголошувати звук, вільно володіти словом, розуміти його значення залежать якість читання та письма, культура спілкування в цілому, а значить і успішність учнів.
Плануючи роботу відповідно до подолання лексико-граматичних відхилень української вимови, крім використання загальноприйнятих логопедичних методів і прийомів, треба звернути увагу на деякі моменти. Порівняльний аналіз лексичного складу української та російської мов виділяє групи слів. До першої належать лексеми, загальні за значенням, однакові за написанням, але різні за вимовою (небо, озеро). Друга група об'єднує слова однакові за значенням, але різні за морфологічною будовою (школярі, тулуб). До третьої групи відносяться українські лексеми, які відрізняються від російських звуко-буквеним аналізом (гумка, кватирка, парасолька). Четверта група охоплює найменшу кількість слів, близьких за вимовою та написанням, але різних за значенням (воскресіння, чоловік, місяць).
Слова першої групи не викликають труднощів, але потребують особливої уваги в обробці. Слова другої групи потребують послідовної роботи над уточненням їх значення, засвоєнням правильної вимови та обліку навичок інтерференції, яка виникає в результаті часткової схожості слів і відбивається на формуванні вимови. Слова третьої групи потребують серйозного ставлення до їх використання, запам'ятовування й уміння співвідносити новий звуковий комплекс слова української мови з відомим значенням російської.
Робота триває впродовж усього періоду корекційного навчання школярів. Слова четвертої групи вимагають чіткого розмежування цих слів шляхом порівняльного тлумачення їх значення за допомогою вже відомих українських лексем.
В процесі розвитку граматичної будови мови в учнів-білінгвістів вчителеві логопедові слід зосередити увагу на використанні іменників, що мають різні числові і родові ознаки в двох близьких мовах;
— відмінкових закінчень і способів утворення іменників, які не співпадають у двох мовах і тому відчувають інтерферентного впливу збоку російської мови; відмінкових форм прикметників з іменниками чоловічого і жіночого роду однини;
— варіантів відмінювання особових займенників в однині та множині;
— дієслівних форм другої і третьої особи однини, третьої особи множини теперішнього та минулого часу;
— способів творення дієслів;
— такої форми зв'язку слів в словосполученнях та реченнях керування. Під час занять слід використовувати наочність: предметні, сюжетні картинки, іграшки, шкільні підручники, дитячу та художню літературу, орфографічні словники.
Корекційна робота з дітьми — дієграфікаміи дає добрі результати тоді, коли логопед проводить її в тісному контакті зі вчителями й батьками.
Вчитель — логопед повинен добре знати зміст і методи навчання рідної мови та читанню, а також, які теми і в який час вивчаються в класі, для того, щоб на своїх заняттях обов'язково враховувати рівень програмних вимог з рідної мови і читання.
Інакше кажучи, логопедична робота по корекції відхилень в мовному розвитку повинна найтіснішим чином бути пов'язана з ліквідацією прогалин в знаннях тих розділів програмного матеріалу з рідної мові, засвоєння яких залежить від уміння аналізувати звуковий морфологічний склад слова.
При плануванні роботи слід вибирати ллише головні розділи програми з граматики, які безпосередньо пов'язані зі змістом роботи, направленої на заповнення програм в мовному розвитку дітей.
Отже, в період формування фонетико-фонематичних уявлень слід залучати відповідно такі граматичні поняття, як «голосні та приголосні звуки», «ділення слів на склади», «тверді та м'які приголосні», «апостроф», «м'який знак», «парні дзвінкі та глухі приголосні», «наголос», «подвоєння приголосних», «подовження приголосних», «правопис жі — ши, ча — ща, чу — щу».
В процесі роботи необхідно уточнювати і повторювати такі поняття, як «ненаголошені голосні, що перевіряються наголосом, «склад слова, корінь слова, спільнокореневі слова, закінчення, префікс, суфікс», «префікси та прийменники», «складні слова», «рід іменників і прикметників», «зміна іменників за числами», «зміна прикметників за родами та числами при поєднанні з іменниками», «відміни іменників», «зміна прикметників за відмінками, родами, числами залежно від іменників», «зміни дієслів за особами і числами в теперішньому і майбутньому часі»
В процесі формування зв'язного мовлення активно використовувати граматичні теми «Речення», «Розповідні, питальні, окличні речення», «Речення з однорідними членами, зі сполучниками, але, безсполучникове речення», «Зв'язок слів і зв'язок у реченні».
Приведений розподіл граматичних тем зовсім не означає, що кожна з них вивчається всього один раз у певному розділі. Весь сенс роботи полягає якраз у тому, щоб кожне граматичне поняття (і відповідна термінологія) повторювалося і закріплювалася впродовж всього періоду навчання.
На основі систематичного повторення на логопедичних заняттях програмного матеріалу з граматики розвиваються і закріплюються навички усвідомленого вживання правил правопису. Крім того, в процесі повторення здійснюється дуже необхідна для даного контингенту дітей диференціація граматичних понять.
Труднощі учнів логопатів в засвоєнні знань з російської мови, пов'язані також і з тим, що через ті або інші причини у них недостатньо сформована мотивація навчання, що є найважливішим компонентом у процесі навчання.
Відомо, що причиною негативного ставлення учнів до навчального предмета, а значить і відставання у ньому, є труднощі в засвоєнні рідної мови.
У дітей з порушенням і не сформованістю навчально-пізнавального мотиву до засвоєння рідної мови виявлений слабкий інтерес і навіть негативне відношення до вивчення даного предмета. Негаразди у засвоєнні рідної мови не спонукають їх у докладанні великих зусиль у цьому напрямі. Завдання логопеда — прищепити на заняттях любов до рідної мови й інтерес до її вивчення.
Для того, щоб добитися цього і досягти позитивних результатів у розвитку у дітей пізнавальної активності, на логопедичних заняттях (особливо на перших уроках), слід використовувати найбільш доступний і цікавий матеріал. Завдяки цьому, з'являється можливість оптимально вирішувати завдання коректувальної дії. Гарний ефект дає використання при цьому різного яскравого, барвистого, строкатого роздавального матеріалу і наочних посібників.
Найважливішим моментом у цьому є підготовленість вчителя-логопеда до занять, уміння викладати матеріал в ясній і доступній формі, здатність вести заняття в бадьорому і енергійному темпі.
Виробити позитивні мотиви та інтерес до навчальної діяльності молодших класів з порушенням мовлення допоможе правильне оцінювання робіт учнів. Оцінка на логопедичному занятті ставиться за увагу й активність протягом всього заняття, за бажання працювати за кількість самостійно знайдених та виправлених помилок, а не за допущені помилки. Тому учень, який отримує незадовільні оцінки в класі, на логопедичному занятті може вчитися гарно. Набагато важливіше нормативної оцінки створення для учнів-логопатів доброзичливого психологічного клімату у логопеда на уроці. А відчутні успіхи піднімають настрій, утверджують впевненість у своїх силах, що мобілізує їх на подальшу роботу.
Успішне здійснення коректувальної роботи залежить від контакту вчителя-логопеда з вчителем початкових класів. Однією з найважливіших умов роботи є вироблення єдності вимог до учня-логопата з боку вчителя і логопеда. Логопед повинен прикласти максимум зусиль, щоб переконати вчителя в необхідності дуже уважно і обережно оцінювати роботу учня, який відвідує логопункт. Логопед зобов'язаний навчити педагога відрізняти логопатичну помилку від помилки, обумовленої не вивченим правилом з граматики.
3 Діти з порушеннями зору.
Визначення
Такі поняття як залишковий зір, знижений зір, слабозорий, тотально сліпий використовуються для опису стану учнів, які мають порушення зору. Стан зору можна характеризувати наступним чином:
• «слабозорий» – означає наявність певних проблем із зором, що потребують спеціального навчання;
• «зі зниженим зором» – людина не може прочитати газету навіть за допомогою окулярів або контактних лінз. Для навчання використовується комбінація зорових та інших сенсорів, проте вони можуть потребувати відповідного освітлення, збільшення розміру шрифту, використання спеціальних збільшувальних приладів тощо;
• «із залишковим зором », коли гострота зору становить 0,04 і нижче на краще око або має дуже обмежений кут зору (20 градусів в найширшій точці);
• тотально сліпі учні у яких фіксується цілковита відсутність зору (рівна 0) навчаються за допомогою друку Брайля або інших не візуальних засобів.
Поширеність
Співвідношення осіб з вадами зору у віці 18 років становить 12,2 на 1000. Глибокі порушення зору становлять 0,06 на 1000 осіб.
Характеристика
Вплив порушення зору на розвиток дитини залежить від ступеня зниження зору, типу розладу, віку, коли почалося погіршання, та загального рівня розвитку дитини. Багато дітей, які мають психофізичні порушення, можуть мати також і розлади зору, що затримуватиме моторний, розумовий та/або соціальний розвиток.
Маленька дитина з порушеннями зору не має змоги повноцінно ознайомлюватися з цікавими предметами, які її оточують, (власне, як і немає в цьому необхідності) і, таким чином, позбувається можливостей набути досвід та навчитися. Така ситуація може тривати доки навчання не стане мотивацією або не почнеться втручання.
Внаслідок того, що дитина не має змоги бачити батьків або ровесників, вона не має можливості імітувати соціальну поведінку або розуміти невербальні знаки (якими люди зазвичай користуються під час спілкування). Проблеми, пов'язані зі зниженням зору, можуть перешкоджати становленню незалежності дитини.
Особливості навчання
Дітям, які мають порушення зору, якомога раніше потрібно надати допомогу, аби вони отримали користь від ранніх програм втручання. Комп'ютерні технології, оптичні та відео засоби можуть допомогти дітям з порушеннями зору різної складності під час звичайних шкільних занять. Для них існують друковані великим шрифтом навчальні матеріали, книжки зі шрифтом Брайля та на плівці.
Учням з порушеннями зору може знадобитися додаткова допомога як то: спеціальне обладнання, розвиток навичок слухання, комунікації, орієнтування, мобільності, допомога у професійному становленні, у повсякденному житті. Учням зі зниженим зором або майже сліпим може знадобитися допомога у розвитку навичок використання залишків зору. Учні, які окрім порушень зору мають інші розлади, більшою мірою потребують удосконалення навичок самообслуговування.
Рекомендації щодо організації навчання та виховання дітей з порушеннями зору
1. Через кожні 10-15 хвилин учень має 1-2 хвилини перепочити, роблячи спеціальні вправи.
2. Освітлення робочого місця учня має бути не менш 75-100 кд/м2.
3. Приберіть усі перешкоди на шляху до робочого місця учня.
4. В унаочненні доцільно використовувати більший шрифт, фон зробити не білим, а світло-жовтим чи світло-зеленим.
5. Пишучи на класній дошці, намагайтеся розташовувати матеріал так, щоб в учня він не зливався в суцільну лінію. З'ясуйте, написи, яким кольором крейди учень бачить краще.
6. Давайте можливість учням підійти до дошки чи унаочнення, щоб краще роздивитися написане.
7. Озвучуйте все, що пишете.
8. Намагайтеся все, що пишете на дошці, продублювати роздатковим матеріалом.
9. Зверніть увагу на якість роздаткового матеріалу: має бути матовий, а не глянцевий папір, шрифт великим і контрастним.
10. Учневі з порушенням зору потрібно більше часу на виконання вправ, читання тексту. Не переобтяжуйте учня читанням великих текстів під час самостійного опрацювання матеріалу, краще поясніть ще раз усно, переконайтеся, що він все зрозумів.
11. З таких предметів як література, історія, географія тощо можна використовувати аудіозаписи. Не переобтяжуйте учня читанням великих текстів під час самостійного опрацювання матеріалу, краще поясніть ще раз усно, переконайтесь, що він все зрозумів.
12. Доцільно переглянути вимоги до письмових робіт. Іноді слабозорому учневі необхідно писати з використанням трафарету. Щоб правильно розташувати текст на сторінці та дотримуватися рядків.
13. Стежте за поставою учня, водночас, не обмежуйте його, коли він надто близько підносить тексти до очей.
14. Не робіть зайвих і не затуляйте учневі джерело світла, не використовуйте невербальні засоби спілкування (кивання головою, рухи рук тощо).
4 Діти з труднощами у навчанні
Труднощі у навчанні – загалом позначають специфічні проблеми, пов'язані з навчанням. Труднощі у навчанні можуть перешкоджати дитині щось вивчати або використовувати певні навички. Зазвичай, це навички читання, письма, слухання, міркування, рахунку, зв'язного мовлення тощо.
Труднощі у навчанні бувають різноманітними. У випадку Маринки спостерігалися труднощі в опануванні читання і письма. Інша дитина може мати труднощі усвідомлення математичних дій, інша, окрім цього, – ще й недостатнє усвідомлення зверненого до неї мовлення.
Фахівці вважають, що труднощі у навчанні зумовлені відмінностями в обробці мозком інформації. Діти, які мають труднощі у навчанні не ліниві, не мають знижений рівень інтелектуального розвитку. Вони, зазвичай, мають нормальний інтелектуальний потенціал. Просто їх мозок обробляє інформацію інакше.
Для таких дітей як Маринка передбачене спеціальне навчання та супутні послуги. Корекційна допомога, яку отримує Маринка, є прикладом спеціального навчання.
Труднощі у навчанні в одних дітей коригуються, у інших – залишаються на все життя. Проте, такі діти можуть досягти певних успіхів, коли їх навчити, як саме здолати проблеми, пов'язані з їхнім порушенням. За відповідної допомоги діти, які мають труднощі у навчанні, можуть і навчаються достатньо успішно.
Труднощі у навчанні можна описати таким чином: це розлад одного або більше основних психологічних процесів, що можуть виявлятися у зниженні ефективності навчально-пізнавальної діяльності та соціальної адаптації в цілому.
Проте, труднощі у навчанні не охоплюють навчальні проблеми, які є наслідком порушень зору, слуху або моторних функцій, зниження рівня розумового розвитку, емоційного дисбалансу, впливу навколишнього середовища, культурних або економічних чинників.
Поширеність
Надзвичайно поширені! Кожна п'ята людина має труднощі у навчанні. Такі діти відчувають труднощі у навчанні більшою або меншою мірою та потребують спеціального навчання у школі чи відповідної корекційної допомоги упродовж певного часу. В цілому, близько половини всіх дітей, які отримують спеціальне навчання, мають труднощі у навчанні.
Прояви
Не існує однієї визначальної ознаки. Експерти розглядають помітні відмінності між тим, як поводиться дитина у школі, і як добре вона може поводитися, зважаючи на її інтелектуальні здібності або можливості. Існують також спеціальні показники, за допомогою яких можна визначити цей стан. Вони перелічені нижче. Більшість з них стосується завдань початкової школи, оскільки труднощі у навчанні, зазвичай, виявляються у початковій школі. Дитина, вірогідно, може і не виявляти всі ці ознаки, або навіть більшість із них. Проте, якщо у дитини спостерігаються хоча б окремі з цих проблем, батькам і вчителям слід замислитися над тим, щоб надати дитині відповідну корекційну допомогу.
Дитина з труднощами у навчанні:
• може відчувати труднощі під час вивчення алфавіту, співвіднесення букв зі звуками;
• може робити помилки, коли читає вголос, робити часті повтори, паузи;
• може не розуміти, що вона читає;
• може мати проблеми з орфографією;
• може мати поганий почерк або дивно примати олівець;
• може відчувати труднощі у формулюванні думки на письмі;
• може відставати в опануванні мовлення та мати обмежений словниковий запас;
• може не чути відмінності між близькими за звучанням словами;
• може не розуміти жарти, комікси або сарказм;
• може не розуміти вказівок;
• може неправильно вимовляти слова або використовувати невідповідні слова, схожі за звучанням;
• може мати труднощі під час висловлення своїх думок або добору відповідних слів під час письма, бесіди;
• може не дотримуватися соціальних норм під час розмови (говорити по черзі, стояти близько до співрозмовника);
• може плутати математичні символи та цифри;
• може відчувати труднощі під час переказу (що відбулося на початку, що відбулося потім тощо);
• може відчувати труднощі, розпочинаючи виконувати завдання, не знаючи з чого почати або як рухатися далі.
Якщо у дитини виникли неочікувані проблеми під час засвоєння навичок читання, письма, переказу або рахунку, вчителям і батькам варто залучити для її обстеження фахівця. Це ж стосується випадків, коли дитина безрезультатно намагається опанувати будь-які з цих навичок. Дитину треба продіагностувати, щоб визначити в чому полягають проблеми.
Особливості навчання
Зазвичай, труднощі у навчанні виявляються коли дитина досягає шкільного віку. Це цілком природно, оскільки у школі необхідні певні вміння і навички, опанування яких може виявитися для дитини занадто складним – читання, письмо, математика, слухання, розгорнуте мовлення, логічне обґрунтування. Вчителі і батьки помічають, що дитина навчається не так, як очікувалося. Педагоги можуть запросити фахівців для діагностики дитини, щоб визначити причину проблем. Це можна зробити і на прохання батьків.
За умови наполегливої праці та відповідної корекційної допомоги діти, які мають труднощі у навчанні, можуть успішно навчатися. Для дітей шкільного віку (включаючи молодший шкільний вік) спеціальне навчання та супутні послуги є важливими ресурсами допомоги. Персонал школи працює з батьками над розробкою індивідуальної навчальної програми. В ній описуються унікальні потреби дитини та спеціальні навчальні послуги, що мають надаватися для задоволення цих потреб.
Підтримка або зміни у класі (пристосування) допомагають більшості учнів, які відчувають труднощі у навчанні. Деякі загальні пристосування перелічені нижче в розділі "Поради вчителям". Допоміжні технології можуть також дуже допомогти багатьом учням впоратися з труднощами у навчанні. Допоміжні технології можуть бути дуже простими, такими як звичайний магнітофон, і дуже складними, такими як читальні машини (що читають книжки вголос) та системи розпізнавання голосу (що дають учням змогу "писати" просто розмовляючи з комп'ютером").
Важливо пам'ятати, що дитині потрібна допомога і в школі, і вдома. Існує багато різних організацій, які надають підтримку родинам і вчителям щодо визначення шляхів допомоги дітям з труднощами у навчанні.
Рекомендації щодо організації навчання та виховання дітей з труднощами у навчанні
Рекомендації батькам
Дізнайтеся якомога більше про труднощі у навчанні. Чим більше ви знаєте, тим краще зможете допомогти собі та вашій дитині. Дізнайтеся про організації, які надають допомогу.
Хваліть вашу дитину, коли вона щось виконує добре. Діти з труднощами у навчанні часто дуже добре виконують щось інше, крім навчальних завдань. Поспостерігайте, що ваша дитина робить із задоволенням, наприклад, танцювати, грати у футбол або працювати з комп'ютером. Надайте вашій дитині більше можливостей розвивати свої сильні сторони і таланти.
Дізнайтеся, як ваша дитина краще засвоює матеріал. Чи вона краще виконує практичні завдання, спостерігає або слухає? Допоможіть дитині навчатися, використовуючи своїх сильних сторін.
Дозвольте вашій дитині виконувати певну роботу по господарству. Це може додати їй впевненості у собі та дасть змогу відпрацювати певні навички. Інструкції мають бути дуже простими, розподіліть завдання на маленькі кроки, похваліть зусилля вашої дитини.
Зробіть виконання домашнього завдання пріоритетом. Дізнайтеся більше про те, як допомогти вашій дитині виконувати домашні завдання.
Зверніть увагу на стан розумового розвитку вашої дитини. Будьте відвертими з консультантами, які можуть допомогти вашій дитині подолати розчарування, почуватися краще та дізнатися більше про соціальні навички.
Розмовляйте з іншими батьками, діти яких відчувають труднощі у навчанні. Батьки можуть надати вам практичні поради та емоційну підтримку.
Познайомтеся з персоналом школи та допоможіть у розробці навчального плану, щоб найповніше задовольнити потреби вашої дитини. Заплануйте пристосування, потрібні для вашої дитини та пам'ятайте про допоміжні технології.
Налагодьте добрі стосунки з вчителями вашої дитини. Постійно спілкуйтеся, обмінюйтеся інформацією про успіхи вашої дитини вдома та у школі.
Рекомендації педагогам
Дізнайтеся більше про особливості дітей із труднощами у навчанні, про організації, які надають допомогу, та інформаційні джерела, про специфічні технології та стратегії, що можуть підтримати учня емоційно.
Шукайте можливості змінити життя учня! Дізнайтеся про сильні сторони та інтереси учня і всіляко підтримуйте їх. Давайте учневі позитивну оцінку та більше можливостей практичної діяльності.
Перегляньте інформацію щодо особливостей навчання з метою визначення конкретних проблем. Зверніться до фахівців стосовно методів навчання конкретного учня.
Наприклад:
• розподілити завдання на окремі кроки та надавати інструкції (усно або письмово);
• надавати учневі більше часу для завершення домашнього завдання або для виконання тесту;
• дозволяти учневі, якщо в нього спостерігаються проблеми з читанням, користатися аудіо підручниками;
• дозволяти учневі, якщо в нього спостерігаються проблеми зі сприйманням на слух, користатися нотатками інших учнів або використовувати магнітофон;
• дозволяти учневі, якщо в нього спостерігаються проблеми з письмом, використовувати комп'ютерну програму перевірки граматики або розпізнавання голосу.
Дізнайтеся більше про модифікації різних тестів, які можуть допомогти визначити, що насправді опанував учень із труднощами у навчанні.
Навчайтеся організаційних прийомів, навчальних стратегій. Це може допомогти всім учням, а особливо тим, хто відчуває труднощі у навчанні.
Співпрацюйте з батьками дитини над створенням навчального плану, для задоволення потреби учня.
Налагодьте добрі стосунки з батьками учня. Постійно спілкуючись, обмінюйтеся інформацією про успіхи учня у школі.
5 Діти з раннім дитячим аутизмом
Визначення
Аутизм або первазивний чи наскрізний, проникаючий розлад – особливий розлад розвитку. Зазвичай, вже до трирічного віку стають помітними неврологічні розлади, що впливають на комунікаційні здібності дитини, здатність розуміти мовлення, гратися та спілкуватися з іншими. Діагностувати аутичний розлад можна тоді, колі особа демонструє 6 або більше з 12 симптомів, що стосуються: соціальної діяльності, комунікації та поведінки. Коли дитина демонструє схожу поведінку, однак не відповідає критеріям аутичного розладу, їй можуть поставити діагноз проникаючий розлад розвитку. Аутичний розлад одне з порушень, за яким діти та підлітки отримують спеціальне навчання та супутні послуги. Такий стан суттєво позначається на розвитку вербальної та невербальної комунікації, соціальної діяльності, та, як наслідок, на навчанні дитини. Інші характеристики, які часто асоціюються з аутизмом – це повторювані дії, стереотипні рухи, супротив змінам у навколишньому середовищі, повсякденним змінам, незвичайні реакції на сенсорний досвід. Внаслідок схожості симптомів, які спостерігаються при аутизмі та проникаючому розладі розвитку, використання терміну "проникаючий розлад розвитку" викликає певну плутанину у батьків та фахівців. Проте, лікування та навчальні потреби дітей за обох діагнозів подібні.
Поширеність
Аутизм та проникаючий розлад розвитку трапляються приблизно у 5-15 випадках на 10.000 новонароджених. Хлопчики страждають на таке захворювання в чотири рази частіше, ніж дівчатка. Що спричинює аутизм та проникаючий розлад розвитку достеменно невідомо. Зараз досліджуються питання неврологічного ураження та біохімічного дисбалансу структур мозку. Такі захворювання не зумовлюються психологічними факторами.
Прояви
Окремі або всі із наступних характеристик можуть спостерігатися в помірній або сильній формах:
Аутичні діти занурені у себе і, зазвичай, не виявляють інтересу до інших людей; вони уникають дивитися в очі, дратуються від фізичних контактів; часто вони не говорять, не реагують на звертання, хоча й мають нормальний слух; вони повторюють міміку, слова та інтонації, які копіюють у інших; їм притаманні одноманітні, повторювані рухи; іноді вони хворобливо прив'язані до певних предметів, оточення.
Діти, хворі на аутизм та проникаючий розлад розвитку, дуже відрізняються між собою за здібностями, розумовим розвитком та поведінкою. Одні діти не розмовляють, другі – мають обмежений мовленнєвий запас, що складається з одних і тих самих фрази або діалогів. Люди з більш розвиненими мовленнєвими здібностями, виявляють схильність до використання невеликого діапазону тем для обговорення та труднощі розуміння абстрактних понять. Спільні для них характерні повторювані рухи, обмежений діапазон інтересів, соціальне усамітнення. Також можливі незвичайна реакція на сенсорну інформацію, як то, гучні звуки, світло, текстуру тканини або їжу.
Особливості навчання
Рання діагностика та відповідні навчальні програми дуже важливі для дітей, які страждають на аутизм та проникаючий розлад розвитку. Починаючи з трьох років, діти, які страждають на аутизм і проникаючий розлад розвитку можуть навчатися за відповідними навчальними програми залежно від індивідуальних потреб. Навчальні програми для учнів, які страждають на аутизм та проникаючий розлад розвитку спрямовані на поліпшення комунікації, соціальних, академічних здібностей і поведінки у повсякденному житті. Особливості поведінки та комунікації, що ускладнюють процес навчання, часом потребують допомоги досвідчених фахівців, які розробляють та допомагають втілювати план вдома і у школі.
Оточення у класі має структуруватися таким чином, щоб програма для дитини була послідовною та передбачуваною. Учні, які страждають на аутизм та проникаючий розлад розвитку, краще навчаються, коли інформація презентується візуально та вербально. Взаємодія із здоровими ровесниками також дуже важлива, оскільки є моделлю відповідного мовленнєвого спілкування та соціальної поведінки. Аби подолати труднощі засвоювання нових навичок, важливо таким чином розробити програми з батьками, щоб навчальна діяльність, досвід переносилися і практикувалися вдома.
Завдяки навчальним програмам, розробленим відповідно до потреб учнів, та спеціальним послугам для підтримки батьків на роботі і вдома, діти й дорослі, які страждають на аутизм і проникаючий розлад розвитку можуть жити та працювати у громаді
Рекомендації щодо організації навчання та виховання дітей з раннім дитячим аутизмом
Корекційна робота з аутистами орієнтовно розділяється на два етапи:
І етап: «Встановлення емоційного контакту, подолання негативізму у спілкування з дорослими, нейтралізація страхів».
Доросли слід пам'ятати про 5 «не»:
Не говорити голосно;
Не робити різких рухів;
Не дивитися пильно в очі дитині;
Не звертатися прямо до дитини;
Не бути занадто активним і нав'язливим.
Для встановлення контакту треба знайти підхід, що відповідає можливостям дитини, визвати її на взаємодію з дорослим. Контакти і спілкування базуються на підтриманні елементарних, не відповідних віку, ефективних проявах і стереотипних діях дитини посередництвом гри. Вимоги спочатку повинні бути мінімальними. Успіхом можна вважати те, що малюк погоджується бути поряд, пасивно слідкує за діями дорослого. Якщо дитина не виконує завдань, її увагу слід переключити на більш легке, не можна наполягати, доводити дитину до негативної реакції.
Пом'якшенню страхів сприяють спеціальні ігри, в яких підкреслюється безпечність ситуації.
ІІ етап: «Подолання труднощів цілеспрямованої діяльності дитини».
Навчання спеціальним нормам поведінки, розвиток здібностей.
Для дітей з аутизмом дуже важлива цілеспрямована діяльність. Вони швидко втомлюються, відволікаються, навіть від цікавих занять. Попередженню цього сприяє часта зміна видів діяльності і врахування бажання і готовності дитини взаємодіяти з педагогом. Змістовною стороною занять з дитиною є діяльність, яку вона любить, яка додає стану приємних сенсорних відчуттів, тобто потрібно враховувати інтереси та уподобання дитини.
На початку роботи з дитиною активно обігруються її стереотипи.
Під час навчання дорослий знаходиться позаду дитини, непомітно надає допомогу, створює відчуття самостійного виконання дії.
Потрібно дозувати похвалу, щоб не виробити залежності від підказки. Неадекватна реакція у дитини свідчить про перевтому або нерозуміння задач.
У дитини з аутизмом є специфічна потреба у збереженні постійності в обстановці, слідування заведеному порядку. Потрібно використовувати режим, розклад, картинки, малюнки, чергувати працю і відпочинок.
На основі результатів обстеження дитини складається індивідуальна програма корекції.
Рекомендації педагогам
– Встановити позитивний емоційний контакт.
– Використовуються стереотипи дитини.
– Навчити дитину мові почуттів, фіксувати увагу на емоційному стані людей і тварин.
– Навчити поведінковій етиці на емоційній основі, аналізувати світ емоцій. В подальшому розвиток творчих здібностей та уяви дозволяє дитині адекватно сприймати літературні казки.
– Педагогам не слід використовувати травмуючи слова: «ти злякався...», «не вийшло...». Завдання педагога – попередити наростання негативізму, подолати комунікативні бар'єри.
– Одним з напрямків роботи є соціально-побутова адаптація дітей, формування навичок самообслуговування.
6.Діти з гіперактивністю та порушеннями уваги
Визначення
Якщо говорити детально, то в перекладі з латинської мови «активний» – означає діяльний, дієвий, а грецьке слово «гіпер» вказує на перевищення норми. Гіперактивність у дітей виявляється невластивою для нормального, відповідного зросту розвитку дитини неуважністю, імпульсивністю. За даними психолого-педагогічної літератури, в описі таких дітей уживаються терміни: «рухливий», «імпульсивний», «спритний», «енерджайзер», «вічний двигун», «живчик», «вулканчик». Деякі автори використовують і такі словосполуки, як «моторний тип розвитку» «діти з підвищеною активністю» «діти з підвищеною афективністю». За даними фахівців, мало не половина дітей страждає так званою гіперактивністю. Не лише у нашій країні, але і у всьому світі кількість таких дітей неухильно зростає. Якщо дитина гіперактивна, то труднощі зазнає не лише вона сама, але і його оточення: батьки, однокласники, вчителі. Такому дитяті необхідна своєчасна допомога, інакше надалі може сформуватися асоціальна або навіть психопатична особа: відомо, що серед малолітніх правопорушників значний відсоток складають гіперактивні діти.
Поширеність
За даними психологів, гіперактивність серед дітей від 7 до 11 років в середньому складає 16,5%: серед хлопчиків – 22%, серед дівчаток – близько 10%.
Прояви
Найяскравіше гіперактивність проявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до ведучої – учбової діяльності і в зв'язку з цим збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні уміння концентрувати увагу на тривалішому відрізку часу, доводити почату справу до кінця, добиватися певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють багаточисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості свого малюка і, стурбовані цим, шукають контактів з психологом.
Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей:
1. Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, маля корчиться, звивається.
2. Дитя не може спокійно сидіти на місці, коли від нього цього вимагають.
3. Легко відволікається на сторонні подразники.
4. Насилу чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях в колективі (на заняттях, під час екскурсій і свят).
5. На питання часто відповідає, не замислюючись, не вислухавши їх до кінця.
6. При виконанні запропонованих завдань випробовує складнощі (не пов'язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння).
7. Насилу зберігає увагу при виконанні завдань або під час ігор.
8. Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.
9. Не може грати тихо, спокійно.
10. Багато базікає.
11. Часто заважає іншим, пристає до тих, що оточують (наприклад, втручається в ігри інших дітей).
12. Часто складається враження, що дитя не слухає звернену до нього мову.
13. Часто втрачає речі, необхідні в дитячому саду, школі, удома, на вулиці.
14. Інколи здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає (наприклад, вибігає на вулицю, не озираючись по сторонах).
Всі ці ознаки можна згрупувати за наступних напрямках:
– надмірна рухова активність;
– імпульсивність;
– відволікання-неуважність.
Діагноз вважається правомірним, якщо наявні щонайменше вісім зі всіх симптомів. Так, маючи досить хороші інтелектуальні здібності, гіперактивні діти відрізняються недостатністю мовного розвитку і тонкої моторики, зниженим інтересом до придбання інтелектуальних навиків, малювання, мають деякі інші відхилення від середніх вікових характеристик, що приводить до відсутності у них інтересу до систематичних, вимагаючих уваги занять, а значить, і, майбутньою або справжньою учбовою діяльністю.
Особливості навчання
Так, гіперактивні діти — молодші школярі — мають підвищену проблему у русі, що суперечить вимогам Шкільного життя, оскільки шкільні
правила не дозволяють їм вільно рухатися під час уроку і навіть під час перерви. А висидіти за партою 4—6 уроків по 45 хвилин поспіль для них завдання непосильне. Саме тому вже через 15-20 хвилин від початку уроку гіперактивна дитина не в змозі висидіти за партою спокійно. Цьому сприяє брак рухливості на уроці, відсутність зміни форми діяльності на уроці і впродовж дня.
Наступною проблемою є протиріччя між імпульсивністю в поведінці дитини і нормативністю стосунків на уроці, що відображається в невід¬повідності поведінки дитини до встановленої схеми: запитання вчителя — відповідь учня. Гіперактивна дитина, зазвичай, не чекає, доки вчитель дозволить їй відповідати. Вона найчастіше починає відповідати, не до¬слухавши запитання і часто вигукує з місця.
Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є при¬чиною збільшення кількості помилок в усних відповідях та під час вико¬нання письмових завдань тоді, коли настає стан втомленості. А фіксована (стандартна) система оцінювання знань, умінь і навичок, що прийнята в сучасній школі, виконує не скільки функцію регулювання, скільки санкціювання для дитини, оскільки збільшення у зв'язку із стомленням кількості помилок призводить до збільшення кількості зауважень і нега¬тивних оцінок з боку вчителя, що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінювання своєї роботи.
Навички читання і письма у гіперактивної дитини значно нижчі, ніж в однолітків, і не відповідають її інтелектуальним здібностям. Пись¬мові роботи виконуються неохайно з помилками від неуважності. При цьому дитина не схильна прислухатися до порад дорослих. Спеціалісти вважають, що справа тут не лише у порушенні уважності. Труднощі формування навичок письма і читання нерідко виникають як результат недостатнього розвитку координації рухів, здорового сприйняття, мов¬леннєвого розвитку. Система подання навчального матеріалу в школі являє собою, перш за все, педагогічний монолог, який потребує від ди¬тини уважного прослуховування і виконавчої поведінки, тоді як гіперак¬тивним дітям потрібні, перш за все, візуальні й тактильні опори під час здобування інформації. Таким чином, можна говорити про невідповід-ність способів подання навчального матеріалу до багатоканального його сприйняття гіперактивною дитиною.
І ще одна особливість шкільного середовища, що не дозволяє гі¬перактивним дітям почуватися комфортно, — це відсутність ігрового простору в школі, тоді як для цих дітей він є необхідним, оскільки до-зволяє організувати ігри для зняття статичної напруги, обігравати агре¬сивність, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки. А оскільки в школі такий простір не визначений, то гіперактивні діти вибудовують його не завжди там, де це вважається припустимим, і, отже, знову не відповідають вимогам, що їх висуває шкільне життя.
Проблеми гіперактивних дітей не розв'язуються миттєво та однією людиною. Ця комплексна проблема потребує уваги як батьків, так і лі¬карів, педагогів і психологів. До того ж, медичні, психологічні і педаго¬гічні завдання подекуди так перекликаються, що між ними неможливо провести розподільну лінію.
Початкове визначення лікарем-невропатологом або лікарем-психіатром діагнозу і медикаментозної терапії доповнюється психоло¬гічною і педагогічною корекцією, що визначає комплексний підхід до проблем гіперактивної дитини і може гарантувати успіх у подоланні ба¬гатьох негативних проявів даного синдрому.
Збагатити та урізноманітнити емоційний досвід гіперактивної ди¬тини, допомогти їй опанувати елементарні дії самоконтролю і тим самим пом'якшити прояви підвищеної рухливої активності – означає змінити її взаємини з близькою дорослою людиною, і, перш за все, з мамою. Цьому будуть сприяти будь-які дії, будь-яка ситуація, подія, що спрямовані на поглиблення контактів, їх емоційне значення.
Під час виховання гіперактивної дитини близькі повинні уникати двох крайностей:
з одного боку, проявів надмірної жалості й вседозволеності;
з іншого — висування надмірних вимог, які дитина неспроможна ви¬конати, у поєднанні з надмірною пунктуальністю, жорстокістю і сан¬кціями (покараннями).
Часта зміна вказівок і коливання настрою батьків більш негативно впливають на таких дітей, ніж на інших. Супутні порушення у поведінці піддаються корекції, але процес покращення стану дитини потребує за¬звичай тривалішого часу і наступає не одразу. Звичайно, зазначаючи про важливість емоційно насиченої взаємодії дитини з близької дорослою лю¬диною і розглядаючи атмосферу в сім'ї як умову закріплення, а подекуди навіть і виникнення гіперактивності як способу поведінки дитини, ми не виключаємо, що свій негативний внесок у формування гіперактивності можуть привнести також хвороба, травма або їх наслідки.
Останнім часом деякі вчені пов'язують гіперактивну поведінку з наявністю у дітей так званих мінімальних мозкових дисфукцій, тобто вродженого нерівномірного розвитку окремих функцій мозку, що спри¬чинені патологією вагітності, ускладненням під час пологів, вживанням алкоголю, палінням батьків тощо. Однак, у наш час прояви гіперактивності у дітей є досить розповсюдженими і не завжди, як стверджують фізіологи, пов'язані з патологією. Нерідко деякі особливості нервової системи дітей через незадовільне виховання і умови життя є лише фоном, що полегшує формування гіперактивності як способу реагування у дітей на несприятливі умови.
Рекомендації щодо організації навчання та виховання дітей з гіперактивністю та порушеннями уваги
Рекомендації педагогам
• Найдоцільніше посадити учня за першу парту, він менше відволікатиметься.
• Розклад уроків має враховувати обмежені можливості учня зосереджуватися та сприймати матеріал.
• Види діяльності на уроці мають бути структурованими для учня у вигляді картки чітко сформульованих дій, алгоритму виконання завдання.
• Вказівки мають бути короткими та чіткими, повторюватися кількаразово.
• Учневі важко зосередитися, тому його потрібно кількаразово спонукати до виконання, контролювати цей процес до його завершення, адаптувати завдання таким чином, щоб учень встигав працювати у темпі всього класу.
• Домагайтеся виконання завдання і перевіряйте його.
• Знаходьте різноманітні можливості для виступу учня перед класом (наприклад, як саме виконував завдання, що робив під час чергування, як готував творчу роботу тощо).
• Навчальний матеріал потрібно по можливості унаочнити настільки, щоб він утримував увагу учня і був максимально інформативним.
• Хваліть дитину, використовуйте зворотній зв'язок, емоційно реагуйте на найменші її досягнення, підвищуйте її самооцінку, статус у колективі.
• Необхідно постійно заохочувати учня, рідше явно вказувати на хиби, віднаходити коректні способи вказати на помилки.
• Потрібно виробляти позитивну мотивацію у навчанні.
• Спирайтеся на сильні сторони учня, відзначайте його особливі успіхи, особливо у діяльності, до якої він виявляє інтерес.
• У разі епатажних чи неадекватних проявів чи дій учня, дотримуйтеся тактики поведінки, обраної командою фахівців.
• Тісно, якомога частіше спілкуйтеся і співпрацюйте з батьками учня.
Рекомендації батькам
Перша група рекомендацій стосується зовнішніх проявів у поведінці близьких дитині дорослих людей.
Намагайтеся, по можливості, стримувати свої бурхливі афекти, особ¬ливо якщо Ви засмучені або незадоволені поведінкою дитини. Емо¬ційно підтримуйте дитину у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були. Виховуйте у собі ін¬терес до того, щоб якомога глибше пізнати і зрозуміти дитину.
Уникайте категоричних слів і висловлювань, жорстких оцінок, до¬корів, погроз, які можуть призвести до створення напруги і викли¬кати конфлікт у сім'ї, намагайтеся якомога рідше говорити НІ, НЕ¬МОЖНА, ПРИПИНИ — краще спробуйте переключити увагу дитини, а якщо вийде, зробіть це легко, з гумором.
Стежте за своїм мовленням, намагайтеся говорити спокійним голосом. Гнів та обурення погано контролюються. Висловлюючи невдоволення, не маніпулюйте почуттями дитини і не принижуйте її.
Друга група рекомендацій стосується організації середовища і умов праці дитини в сім'ї.
Якщо є можливість, виділіть для дитини кімнату або її частину для занять, ігор, усамітнення. В оформленні бажано уникати яскравих кольорів, складних композицій. На столі і поблизу дитини не має бути предметів, які відволікають увагу. Гіперактивна дитина сама неспроможна зробити так, щоб ніщо стороннє її не відволікало.
Організація усього життя повинна діяти на дитину заспокійливо. Для цього разом із нею укладіть розпорядок дня і виявляйте гнучкість та наполегливість щодо його виконання.
Визначте для дитини коло обов'язків, а їх виконання тримайте під постійним спостереженням і контролем, але не занадто жорстоким. Частіше відзначайте та заохочуйте зусилля дитини, навіть якщо ре-зультати далекі від досконалості.
Третя група рекомендацій спрямована на активну взаємодію дитини з одним із батьків або іншою близькою дорослою людиною, на розвиток здатності як дорослої людини, так і дитини відчувати один одного, збли¬зитися емоційно. Тут незамінною є найважливіша для дітей діяльність — гра, оскільки вона є близькою і зрозумілою для дитини. Використання ж емоційних впливів, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини надасть обом учас¬никам велике задоволення.
Не опускайте рук! Любіть Вашу дитину, допомагайте їй стати успішною, здолати шкільні труднощі.
Коли стає зовсім важко, пригадайте, що до підліткового віку, а у де¬яких дітей — і раніше, гіперактивність зникає.
За спостереженням більшості лікарів і психологів, загальна рухлива активність із віком зменшується, а виявлені невротичні зміни поступово нівелюються. У мозку дитини з'являються зв'язки, яких не було, або вони були порушені. Важливо, щоб дитина підійшла до цього віку без вантажу негативних емоцій.
7.Діти з порушеннями опорно-рухового апарату
Визначення
Церебральний параліч – стан, спричинений ушкодженням ділянок мозку, які контролюють здатність використовувати м'язи тіла, внаслідок шкідливого впливу на мозок (нестача кисню, ушкодження тканин головного мозку, інфекції, крововиливи, хімічні та метаболічні порушення). Такі ушкодження трапляються до пологів, під час пологів, а у випадку Даринки, – одразу після пологів. Церебральний параліч, який класифікують за типами м'язових розладів, може бути слабким, середнім та сильним. Слабкий – дитина незграбна; середній – шкутильгає (дитині можуть знадобитися спеціальні пристрої для пересування або милиці); сильний – може позначитися на загальному фізичному стані дитини. Дитина, яка страждає на середній або сильний церебральний параліч, може потребувати пересувного крісла або спеціального обладнання. Інколи, діти, які страждають на церебральний параліч, можуть мати проблеми у навчанні, порушення слуху та зору (сенсорні порушення), або порушення розумового розвитку. Звичайно, чим значніші ушкодження мозку, тим сильніші прояви церебрального паралічу. Проте церебральний параліч не прогресує з часом.
Церебральний параліч спричинює порушення рухової сфери. Передбачено, що дітям із церебральним паралічем мають завчасно надаватися превентивні послуги, спеціальна освіта та супутні послуги.
Прояви
Існують три основні типи церебрального паралічу:
Спастичний – коли тонус м'язів підвищений. Рухи незграбні, особливо ніг, рук та /або спини. Діти, які страждають на цю форму церебрального паралічу, переставляють ноги незграбно, під час ходьби вони вивертають ступні, або шкутильгають. Це найпоширеніша форма.
Атетоїдний (дискінетичний) – може бути уражена вся рухова сфера. Зазвичай, за такої форми церебрального паралічу спостерігаються повільні, погано контрольовані рухи тіла, низький м'язовий тонус. Все це ускладнює можливості людини сидіти прямо і ходити.
Змішаний – комбінація двох вищеописаних симптомів. Дитини, яка страждає на змішану форму церебрального паралічу, має одночасно підвищений та знижений тонус м'язові. Одні м'язи дуже напружені, а інші – дуже розслаблені, це спричинює незграбні, мимовільні рухи.
Для детального опису видів церебрального паралічу використовують наступні поняття:
Диплегія – означає, що уражені лише ноги.
Геміплегія – означає, що уражена лише одна половина тіла (наприклад, права рука і права нога).
Квадріплегія – означає, що уражені обидві руки та ноги, іноді лицеві м'язи та корпус.
Особливості навчання
Хвора на церебральний параліч дитина може мати чимало проблем у школі, тому їй потрібна індивідуальна допомога. Законом про спеціальну освіту передбачене надання навчальних послуг дітям з особливими потребами.
Для дітей до трьох років послуги можуть надаватися через систему раннього втручання. Фахівці працюють з батьками дитини над розробкою плану надання індивідуальних послуг родині. Цей план описує особливі потреби дитини, а також послуги, які має отримати малюк для задоволення цих потреб. План також визначає особливості родини, таким чином батьки та інші члени сім'ї знають, як допомогти малюкові, який страждає на церебральний параліч.
Для дітей шкільного віку, включаючи молодший шкільний вік, спеціальне навчання та супутні послуги надаються через шкільну систему. Персонал школи працює з батьками дитини над розробкою індивідуального навчального плану. Цей план схожий на попередній, що описує унікальні потреби дитини та послуги, які вона має отримати для задоволення цих потреб. Спеціальне навчання та послуги, що можуть охоплювати фізичну терапію, окупаційну терапію та логопедичну допомогу. Здатність мозку після ушкодження знаходити нові шляхи для праці вражають. Проте батькам складно уявити майбутнє своєї дитини. Якісна терапія та догляд можуть допомогти, але найважливішим за лікування є любов і підтримка дитини батьками та друзями. Завдяки правильній комбінації підтримки, використання обладнання, додаткового часу та пристосування, всі діти, які страждають на церебральний параліч, можуть бути успішними учнями та мати повноцінне життя.
На додаток до терапевтичних послуг та спеціального обладнання дітям, які страждають на церебральний параліч, може знадобитися допоміжна техніка. Зокрема:
Комунікаційні пристрої (від найпростіших до найскладніших). Комунікаційні дошки, наприклад, з малюнками, символами, буквами або словами. Дитина може спілкуватися вказуючи пальцем або очима на малюнки, символи. Існують і більш складні комунікаційні пристрої, в яких використовуються голосові синтезатори, що допомагають дитині „розмовляти" з іншими.
Комп'ютерні технології (від електронних іграшок зі спеціальними кнопками до складних комп'ютерних програм, які працюють від простих адаптованих клавіш).
Рекомендації щодо організації навчання дітей з порушеннями опорно-рухового апарату
• Дізнайтеся більше про церебральний параліч, про організації, які надають допомогу та джерела, з яких ви можете отримати корисну інформацію.
• Інколи вигляд учня з церебральним паралічем справляє враження, що він не зможе навчатися як інші. Зосередьте увагу на конкретній дитині і дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби і здібності.
• Проконсультуйтеся з іншими вчителями, які у попередні роки навчали дитину, стосовно організації навчального середовища для саме цього учня. Батьки найкраще знають потреби своєї дитини. Вони можуть чимало розповісти про особливі потреби та можливості учня. Залучивши у свою команду фізіотерапевта, логопеда та інших спеціалістів, ви зможете використати найкращі підходи для конкретного учня, з огляду на його індивідуальні та фізичних можливості.
• Шлях учня до його робочого місця має бути безперешкодним (зручне відкривання дверей, достатньо широкі проходи між партами тощо). Продумайте, яким чином він діставатиметься класу, пересуватиметься у межах школи, користуватиметься туалетом тощо. Ймовірно у закладі доведеться зробити певні архітектурні зміни (пандус, спеціальні поручні, пристосування у туалеті тощо)
• Можливо знадобиться, щоб хтось з персоналу чи учнів завжди був готовий допомогти учневі з церебральним паралічем (потримати двері доки заїде візок, під час подолання сходів чи порогів тощо). Такі помічники мають бути проінструктованими спеціалістом (ортопедом, фізіотерапевтом, інструктором з лікувальної фізкультури).
• Навчіться використовувати допоміжні технології. Знайдіть експертів у школі та поза її межами, які б допомогли вам. Допоміжні технології можуть зробити вашого учня незалежним (спеціальні пристрої для письма, додаткове устаткування для комп'ютера тощо).
• 3 допомогою фахівців чи батьків облаштуйте робоче місце учня з урахуванням його фізичного стану та особливостей розвитку навчальних навичок (для утримання постави у зручному положенні, для обмеження мимовільних рухів, полегшення письма, читання).
• Проконсультуйтеся з фізіотерапевтом стосовно режиму навантаження учня, необхідних перерв і вправ. Нагадуйте про це учневі та стежте, щоб він не перевтомлювався.
• Іноді у дітей з церебральним паралічем може спостерігатися зниження слуху на високочастотні тони, водночас, зберігається на низькі. Намагайтеся говорити на нижчих тонах, переконайтеся, що учень добре чує звуки т, к, с, п, є, ф, ш.
• Знизьте вимоги до письмових робіт учня. Можливо йому буде зручно використовувати спеціальні пристосування, комп'ютер чи інші технічні засоби.
• Стежте, щоб необхідні матеріали, навчальне приладдя, унаочнення були у межах досяжності учня.
• Не обтяжуйте учня надмірним піклуванням. Допомагайте, коли напевно знаєте, що він не може щось подолати, або коли він звернеться по допомогу.
• Учневі необхідно більше часу для виконання завдання. Адаптуйте вправи відповідним чином, розробіть завдання у вигляді тестів тощо.
8. Діти з синдромом Дауна
Визначення
Синдром Дауна – один з найпоширеніших хромосомних розладів, що легко розпізнається і який характеризується порушеннями розумового розвитку. Синдром спричинюється хромосомними розладами: внаслідок порушення в розвитку клітини, в ній нараховується 47 (замість 46 хромосом – як це буває при нормальному розвитку). Ця додаткова хромосома змінює перебіг розвитку організму і, зокрема, мозку. У більшості випадків Синдром Дауна діагностують під час хромосомного аналізу, одразу після народження.
Поширеність
За статистичними даними із синдромом Дауна щорічно народжується 1 дитина на кожні 800–1000 новонароджених. У батьків будь-якого віку може народитися дитина із синдромом Дауна, проте, у жінок, яким більше 35 років, вірогідність народження такої дитини вища.
Прояви
Існує понад 50 клінічних ознак синдрому Дауна, проте дуже рідко можна зустріти в однієї особи всі або більшість з них . Найхарактерніші риси такі:
• ослаблений м'язовий тонус;
• очі скошені та мають з внутрішньої сторони склади шкірі (епікантальні складки);
• пласке перенісся
• пласке обличчя;
• короткі, широкі кисті руки з однією складкою через долоню на одній або обох руках;
• широкі ступні ніг та короткі пальці;
• маленькі, низько посаджені вуха;
• коротка шия зі складками;
• невелика голова;
• маленький рот і великий язик.
Діти із синдром Дауна, зазвичай, менші за розмірами тіла за своїх здорових однолітків, їхній фізичний та розумовий розвиток відбувається повільніше.
Зазвичай, дитина, яка страждає на синдром Дауна, окрім очевидних фізичних особливостей часто має специфічні проблеми із здоров'ям. Низька опірність інфекціям робить таких дітей більш схильним до респіраторних захворювань. У таких дітей часто спостерігаються порушення зору, такі як косоокість, далеко- або короткозорість, зниження слуху та розлади мовлення.
У деяких з людей із синдромом Дауна може спостерігатися так званий стан атлантоаксіальної нестабільності – розбалансованість двох верхніх вертебральних нервів шиї. Такий стан виявляється, коли люди роблять вправи, під час яких треба витягувати або повертати шию. Батьків слід попередити про необхідність медичного огляду дитини, аби з'ясувати чи потрібні обмеження (заборона) фізичних вправ, які можуть зашкодити дитині. Незважаючи на те, що така розбалансованість потенційно небезпечна, відповідна діагностика може запобігти ушкодженням.
Особливості навчання
Чинники, які перешкоджають успішному навчанню:
– Відставання у розвитку тонкої та загальної моторики.
– Можливі проблеми зі слухом та зором.
– Проблеми з розвитку мови.
– Слабка короткочасна слухова пам'ять.
– Більш короткий період концентрації уваги.
– Труднощі у спілкування з однолітками.
– Труднощі у встановленні послідовностей (дій, явищ, предметів).
– Проблеми із зором. Хоча діти з синдромом Дауна мають гарні можливості до наглядного навчання.
– Проблеми зі слухом. Багато дітей даної категорії відчувають деяку недостатність слуху, особливо в перші роки життя.
– Рівень слухового сприйняття може змінюватися на протязі дня.
– Діти з синдром Дауна мають погано розвинену мову.
Мислення: недорозвиток мови цих дітей часто маскує справжній стан мислення, і створюється відчуття наявності більш низьких пізнавальних здібностей. Але при виконанні невербальних завдань (класифікація предметів, додавання та віднімання) деякі діти з синдромом Дауна можуть показувати такі ж результати, що й решта. У формування здібностей до міркування та вибудовування доказів діти з синдромом Дауна відчувають значні труднощі. Абстрактні поняття, в навчальних дисциплінах недоступні для розуміння. Також може бути утруднене уміння вирішувати виниклі практичні проблеми. Обмеженість уяви, труднощі у побудові висновків, які лежать в основі розумової діяльності перешкоджають багатьом дітям з синдромом Дауна вивчати окремі шкільні предмети.
Пам'ять: характеризуються гіпомнезією (зменшений об'єм пам'яті), потрібно більше уваги для вивчення нових та засвоєння нових навичок та запам'ятовування нового матеріалу. Недостатньо розвинена короткотривала пам'ять та проблеми в обробці інформації, яка сприймається на слух.
Увага: нестійкість активної уваги, підвищена стомлюваність і виснажливість, короткий період концентрації уваги, діти легко відволікаються, втомлюються.
Уява: образ не виникає в уяві, а сприймається лише зорово. Здатні співвідносити частини малюнка, проте, з'єднувати їх в ціле зображення не можуть.
Поведінка: характеризується, в основному слухняністю, добродушністю, інколи ласкавістю, готовністю робити те, що їх попросять. Діти легко вступають в контакт. Хоча можуть зустрічатися і всілякі поведінкові розлади.
Емоції: у дітей з синдромом Дауна спостерігається збереження елементарних емоцій. Більшість з них ласкаві, контактні. Деякі виражають позитивні емоції до всіх дорослих, вступають з ними в контакт, деякі – переважно до тих, з якими вони постійно спілкуються. У дітей позитивні емоції спостерігаються частіше, ніж негативні. При невдачі вони зазвичай не засмучуються. Не завжди можуть правильно оцінити результати своєї діяльності, і емоція задоволення зазвичай супроводжує закінчення завдання яке може бути виконане і неправильно.
Рекомендації щодо організації навчання і виховання дітей з синдромом Дауна
Одразу після того, як підтверджено діагноз – синдром Дауна, батьків варто заохотити до того, щоб включити дитину до програми раннього втручання/розвитку немовляти. Такі програми пропонують батькам спеціальні інструкції: як навчати дитину мовлення, допомагати пізнавати світ, самообслуговування, виробляти соціальні навички та робити особливі вправи для розвитку моторики. Дослідження підтвердили, що правильна стимуляція на початковому етапі розвитку підвищує шанси дитини розкрити свій потенціал. Як свідчать дослідження, постійне навчання, позитивне ставлення оточуючих, стимуляція в домашніх умовах можуть сприяти загальному розвитку дитини.
У людей із синдром Дауна порушення розумового розвитку можуть бути виражені різною мірою, власне, як і поведінка, психічний розвиток, а також перебіг самої хвороби. Рівень затримки може коливатися в межах від незначної до значної. Зважаючи на індивідуальні особливості неможливо передбачити подальший розвиток усіх дітей, які страждають на синдром Дауна, загалом.
Зважаючи на певний діапазон можливостей дітей із синдромом Дауна, родинам і всім педагогам школи дуже важливо визначити невелику кількість обмежень щодо розвитку потенційних здібностей. Доцільніше та ефективніше зосереджуватися на конкретних досягненнях дитини, а не обмеженнях її можливостей. Завдання, які вчитель пропонує дитині (крок за кроком, від простого до складнішого), з частим нагадуванням та постійним зворотнім зв'язком виконуються успішно. Толерантніше ставлення з боку громадськості до людей з особливими потребами разом із широкими можливостями жити і працювати без постійної опіки, розширили можливості осіб із синдромом Дауна. Незалежні центри проживання, групами або окремо, проте з отриманням допомоги чи послуг від громади, безумовно є важливим джерелом підтримки для людей з особливими потребами.
9.Діти з затримкою психічного розвитку
Визначення
«Затримка психічного розвитку» - під цим терміном розуміють синдром тимчасового відставання психіки в цілому або окремих її функцій – моторних, мовленнєвих, емоційно-вольових. Цей характер відставання з часом долається, і тим успішніше, чим раніше виявляється причина. Дуже важливо створити необхідні умови корекції, які забезпечують нормальне навчання й виховання дітей цієї категорії. Характер затримки психічного розвитку обумовлює зміст і глибину порушень структури навчально-пізнавальної діяльності цієї категорії учнів.
Затримка психічного розвитку може зумовлюватися багатьма чинниками.
Зокрема, це: спадкова схильність, порушення функціонування мозку в період внутрішньоутробного розвитку, пологові ускладнення, хронічні й тривалі захворювання в ранньому дитинстві, невідповідні умови виховання тощо.
Залежно від цих факторів виділяють різні форми затримки.
- Конституціонального та соматогенного походження - дитина мініатюрна і зовні тендітна, структура її емоційно-вольової сфери відповідає більш ранньому вікові, часті хвороби знижують вимогливість батьків, загальна слабкість організму знижує продуктивність її пам'яті, уваги, працездатності, гальмує розвиток пізнавальної діяльності.
- Психогенного походження - зумовлена невідповідними умовами виховання (надмірна опіка чи недостатнє піклування про дитину). Розвиток затримується внаслідок обмеження комплексу подразнень, інформації, що надходить з оточуючого середовища.
- Церебрально-органічного походження - найстійкіша і найскладніша, зумовлена ураженням головного мозку дитини внаслідок патологічних впливів (переважно у другій половині вагітності). Характеризується зниженою научуваністю з огляду на низький рівень розумового розвитку і проявляється у труднощах засвоєння навчального матеріалу, відсутністю пізнавального інтересу та мотивації навчання.
Значна частина дітей із затримкою психічного розвитку, отримавши своєчасну корекційну допомогу, засвоює програмовий матеріал і "вирівнюється" по закінченні початкової школи. Водночас, чимало учнів і в наступні роки шкільного навчання потребують особливих умов організації педагогічного процесу через значні труднощі у засвоєнні навчального матеріалу.
Учень, який має подібні труднощі, потребує ретельного психолого-педагогічного вивчення для визначення оптимальних та ефективних методів навчання. Робота з батьками таких дітей має виключно важливе значення, оскільки їхнє розуміння природи труднощів і відповідна допомога в колі родини сприятимуть подоланню труднощів у навчанні.
Особливості навчання
Мова і мовлення. Діти мають бідний словниковий запас, граматичні конструкції носять примітивний характер, велика кількість помилок синтактичного плану (злиття кількох слів, невміння визначати межі речень). У дітей із ЗПР визивають труднощі звуковий аналіз слів, пропуски голосних й приголосних у середині та в кінці слів, складів, цілих слів, присутні змішування: «буква-звук», «склад-слово», «склад-буква», «склад-слово-речення», є характерним низький фонематичний слух. Взагалі усне мовлення дітей не має грубих порушень. Недоліки виявляються у нечіткій вимові звуків у потоці мовлення і загальній в'ялості артикуляції. Деякі діти нечітко вимовляють шиплячі й свистячі, дзвінкі й глухі, тверді й м'які звуки. Темп читання у дітей із ЗПР дуже повільний, відстає від норми на 15-20 слів на хвилину. Багато робиться помилок: заміни, пропуски і перестановки букв, складів, ковтання закінчень, змішування граматичних форм. Читання монотонне, інтонаційно недиференційоване. При перевірці графічних навичок простежується своєрідна каліграфія: недотримання рядка, елементи букв непробійні: розтягнуті або зменшені. Письмові роботи виконані неохайно, з великою кількістю виправлень.
Математика. Особлива трудність дітей із ЗПР – це засвоєння математики. Ці труднощі виникають з причини низького рівня пізнавальних процесів, таких як: увага, логіка, орієнтування у просторі та ін. Тому виникають порушення розуміння структури чисел, лівого та правого боку, складність у цифрових операціях при переході через десяток. Діти важко диференціюють геометричні фігури, відчувають труднощі при співвіднесенні їх з реальним предметом, в основі якого знаходяться. Труднощі, з якими зустрічаються діти із затримкою психічного розвитку під час розв'язування задач:
• ознайомлення зі змістом задачі;
• перетворення простої задачі на складну;
• аналіз задачі;
• пошук способу розв'язання (неправильний вибір арифметичної дії);
• розв'язання задачі; • помилки в обрахунках;
• відповідь та перевірка розв'язання задач.
Рекомендації щодо організації навчання і виховання дітей з затримкою психічного розвитку
• Зосередьте увагу на сильних сторонах учня і спирайтеся на них у процесі навчання. Водночас, будьте готові, що доведеться поступово заповнювати прогалини у знаннях, вміннях і навичках учня.
• Подавайте зміст навчального матеріалу невеликими частинами, використовуючи мультисенсорний підхід (слуховий, візуальний, маніпуляційний). Якомога більше повторюйте та закріплюйте вивчене.
• Заохочуйте учня, підтримуйте позитивну мотивацію навчання.
• Дещо сповільніть темп навчання, зважаючи на знижені психічну витривалість і розумову працездатність учня. Будьте терплячими, якщо учневі необхідно пояснити чи показати щось багаторазово. Віднайдіть оптимальний варіант взаємодії з ним (поясніть новий матеріал до уроку, на занятті дайте письмовий тезовий план, алгоритм дій тощо).
• Розчленовуйте завдання на окремі невеликі частини. Якщо необхідно - складайте письмовий алгоритм поетапного виконання завдання. Усні інструкції давайте по одній, доки учень не навчиться утримувати у пам'яті одразу кілька.
• Практикуйте прикладне застосування набутих учнем знань.
• Спільно з учнем покроково аналізуйте виконання завдання.
• Урізноманітнюйте навчальну діяльність, однак, забезпечуйте плавний перехід від одних видів діяльності до інших.
• Завдання мають відповідати можливостям учнів та виключати відчуття стійких невдач.
• Надавайте учням достатньо часу для виконання завдання та практичного застосування нових умінь і навичок, водночас, надто тривале виконання однієї вправи може стомити його.
• Не перекладайте подолання проблем у навчанні виключно на батьків.
• Допомагайте їм усвідомлювати найменші успіхи учня та закріплювати їх. Учні з труднощами у навчанні потребують не авторитарних підходів у сімейних стосунках, а виваженого, доброзичливого ставлення до дитини.
• Подолання труднощів у навчанні - це результат спільної тривалої та копіткої роботи педагогів, психологів, батьків і навіть терапевтів.
e-max.it: your social media marketing partner
Attachments:
Download this file (878967856756.doc)878967856756.doc268 Kb