П'ятниця, 25 лютого 2011, 13:41
С.С.Тодорюк,
методист української мови і літератури ЧОІППО
Класно-урочна система існує понад три століття. Вона виправдала себе, бо на уроці закладається фундамент освіченості і вихованості учнів. Від уроку, за висловлюванням В.О.Сухомлинського, тягнуться незримі зв’язки з інтересами, запитами, уподобаннями школярів.
Сучасна школа прагне до того, щоб ширше використати можливості уроку як випробуваної форми організації навчання і виховання учнів. Завдання, поставлене перед кожним вчителем, щоб кожний урок сприяв розвитку пізнавальних інтересів школярів, здобуттю навичок самостійного поновлення знань, прищеплював любов до праці, щоб вивчення основ наук було тісно пов’язане з сучасним життям, відноситься і до вчителя-словесника.
Досвід переконує, що урок – надзвичайно багатогранний процес педагогічної діяльності, найголовніше в ньому – єдність форми і змісту, реалізація цілей і завдань. Кожне заняття несе певний обсяг інформації, проте лише від учителя залежить, скільки її зможуть сприйняти й засвоїти учні, якими навчальними методами і прийомами при цьому потрібно скористатися. Якість уроків залежить від особистісного підходу до навчального процесу, взаємодії вчителя й учнів, духу творчості та інших чинників, що стимулюють навчальну діяльність.
Сучасним вважаємо урок, який своїми цілями (освітньою, розвивальною, виховною), змістом, структурою і методами проведення відповідає найновішим вимогам теорії й практики навчання у школі і є високоефективним. На такому уроці школярі оволодівають достатнім обсягом знань, вчаться творчо застосовувати їх, набувають потрібних комунікативних умінь і навичок, формуються як мовні особистості. В умовах проблемно-розвивального навчання урок має функціонувати як цілісна система, елементи якої відображають основні положення дидактики й спрямовані на виховання учнів і стимулювання їхньої пізнавальної активності, а також об’єднувати зміст, форми, методи й засоби навчання.
Стрижень сучасного уроку української мови – робота з розвитку комунікативної компетентності учнів із широким застосуванням різних засобів навчання, зокрема аудіовізуальних, що дають змогу використовувати у процесі навчання звук і зображення, створювати потрібну для занять мовну ситуацію. Усе це істотно поліпшує оволодіння мовою як засобом спілкування.
Уроки української мови традиційно поділяють на дві групи: аспектні й уроки розвитку мовлення. Мета аспектних уроків – на основі засвоєння теоретичних лінгвістичних відомостей сформувати й розвинути в учнів частково мовленнєві, або первинні, уміння й навички (фонетичні, лексичні, словотвірні, правописні тощо). Тут переважають вправи, спрямовані на вивчення окремих одиниць мови (звуків, морфем, слів, словосполучень, речень). Уроки розвитку мовлення покликані формувати й розвивати у школярів комунікативні (вторинні) вміння і навички.
На цих уроках доцільно широко використовувати різні засоби навчання (мовні, аудіовізуальні тощо), які дають змогу створювати потрібні для занять мовні ситуації. Усе це допомагає учням оволодіти мовою як засобом спілкування, набути належних комунікативних умінь і навичок.
Для чіткої організації навчально-виховного процесу ці групи уроків відповідно поділяють на типи залежно від поставлених педагогічних завдань:
• за змістом навчального предмета (урок української мови, урок української літератури);
• за основними способами проведення уроків.
У дидактичній і лінгводидактичній літературі цей поділ ґрунтується на різних ознаках, а тому й досі немає єдиної, загальновизнаної типології уроків, хоч сама проблема класифікації їх сягає ще середини минулого століття.
Новіші класифікації О.Пометун, Л.Пироженко, Г.Шелехової, М.Пентилюк теж не однакові за своїми критеріями.
Класифікація уроків за дидактичною метою, технологією і засобами навчання (О.Пометун, Л.Пироженко):
1) урок вивчення нового матеріалу;
2) урок формування й удосконалення умінь і навичок;
3) урок закріплення й застосування знань, умінь і навичок;
4) урок узагальнення й систематизації знань;
5) урок контролю й корекції знань, умінь і навичок.
Широке визнання лінгводидактів та вчителів знайшла пропонована О.Біляєвим класифікація уроків української мови за навчальною метою і є найприйнятнішою, оскільки навчально-виховна й розвивальна мета уроку, як відомо, – той центр, навколо якого організовані всі складники його змісту й діяльності вчителя і учнів.
Класифікація уроків за дидактичною метою (О.Біляєв):
1) урок вивчення нового матеріалу;
2) урок узагальнення й систематизації вивченого;
3) урок закріплення вивченого;
4) урок повторення теми (розділу);
5) урок перевірки й обліку здобутих знань;
6) урок аналізу контрольної роботи;
7) урок розвитку зв’язного мовлення.
Оригінальну класифікацію уроків аудіювання, читання, складання діалогів тощо пропонує Г.Шелехова.
Типи уроків розвитку мовлення (Г.Шелехова):
1) урок формування нових понять (про текст, стилі, типи мовлення, ситуацію спілкування, вимоги до мовлення та ін.);
2) урок формування комунікативних умінь і навичок;
3) урок удосконалення усних і письмових висловлювань;
4) урок контролю.
На думку М.Пентилюк, комунікативно спрямована система мовної освіти потребує уроків, безпосередньо пов’язаних із мовленнєвою діяльністю учнів. Це уроки аудіювання, читання, говоріння (складання діалогів, полілогів тощо).
Типи уроків розвитку мовлення (М.Пентилюк):
1) аудіювання;
2) читання;
3) сприймання усної інформації;
4) сприймання писемної інформації;
5) опрацювання ділових паперів, газетних публікацій;
6) робота над усним діловим і публічним мовленням.
Цю групу (уроки розвитку мовлення) доречно назвати уроками формування комунікативно-мовленнєвої компетенції, або розвитку комунікативних умінь і навичок, теоретичною основою яких будуть мовні й мовленнєвознавчі поняття, а практичною – усі види мовленнєвої діяльності, спрямовані на формування комунікативної компетенції учнів. На цих уроках активно реалізовуються соціокультурна й діяльнісна (стратегічна) змістові лінії шкільної програми з української мови для 5-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів.
Адже зі зміщенням акцентів у змістових лініях шкільної програми виникає потреба творчо використовувати різні типи уроків, моделювати навчальний процес, ураховуючи вимоги концепції і програми мовної освіти 12-річної школи й Державного стандарту базової і повної середньої освіти, мета якого – формувати комунікативну компетенцію на основі мовленнєвої діяльності учнів.
На думку провідного мовознавця М.Пентилюк, за цих умов сучасна класифікація уроків української мови мала б бути такою:
1) урок засвоєння знань (формування мовної і мовленнєвознавчої компетенції);
2) урок формування знань, умінь і навичок (удосконалення мовної і мовленнєвої компетенції);
3) урок повторення, узагальнення й систематизації знань, умінь і навичок (формування мовленнєвої компетенції);
4) урок розвитку комунікативних умінь і навичок (формування комунікативної компетенції);
5) урок контролю знань, умінь і навичок (перевірки володіння всіма видами мовленнєвої діяльності).
Ця типологія дає змогу модернізувати традиційну класифікацію, не порушуючи системи уроків, їхніх цілей і завдань, і сприяти формуванню мовної особистості, що володіє високим рівнем комунікативної готовності й комунікативної самореалізації.
Отже, класифікація уроків мови – гнучка система, що сформувалася історично і здатна, щоразу змінюючись, забезпечувати навчання мови на різних освітніх етапах. Тим часом реформування і стандартизація мовної освіти чекає нових досліджень і наукового осмислення типології уроків української мови.